fbpx
Історії з життя
Він не подзвонив. Але і до такого повороту подій я була готова. Подзвонила сама, тільки не для того, щоб зустрітися, а виключно щоб забрати свою «зубну щітку, яку забула в останній день». І з задоволенням відзначила, як багато він «зумів»: посуд брудний, на столі сковорода із залишками яєчні, продуктів немає, а в кутку купа бляшанок

Нещодавно я вирішила, що пора стати розсудливою. Тридцять п’ять як-не-як – всі подруги вже, а я, прогледіла очі в пошуках «принца», якого досі немає. І тут якраз на моєму горизонті з’явився один – з породи «вічних одинаків». Симпатичний, розумник, при гарній роботі, та ще й при житлі. Хіба не гідний кандидат? А так як від нього, будь-яких рішучих дій навряд чи можна було очікувати, то я вирішила взяти ініціативу в свої руки.

Але… Я прекрасно знала, що такі персонажі дуже цінують свою свободу. А якщо цей ще й зі стажем … Спробуй примусь його поступитися найдорожчим?

Ультиматум «або… або…», не підходив. Як показує практика, могло і не спрацювати. Тому, простудіювавши купу розумних книг, я розробила свою стратегію.

Отже… Зайняти територію

Для початку потрібно було створити або придумати таку ситуацію, щоб він запропонував «притулок» у себе вдома. Одного разу, ввечері, я подзвонила йому і, схлипуючи, пояснила, що «посварилися» з родичами і стою тепер на вокзалі. Йти нікуди, а виїхати до подруги не змогла через відсутність квитків. Як справжній джентльмен він тут же запросив мене до себе.

Будь-яке проникнення на власну територію, чоловік вважає зазіханням і на свої свободи. Тому, не встигнувши переступити поріг його будинку, я тут же клятвенно його запевнила, що днів через три розчинюсь, як дим. Очі його радісно блиснули, знову-таки як джентльмен, він запевнив мене, що я можу жити тут хоч цілий тиждень.

«І навіть цілу вічність …» – подумала я про себе.

Відволікаючі маневри.

Отже, штурм був проведений. Тепер найголовнішим було не дати себе запідозрити в зазіханнях на цю його законну «територію». Я не зробила жодної спроби заволодіти ключем від його квартири, вранці йшла разом з ним, ввечері приходила лише після того, як подзвоню йому і поясню, що подруги все ще немає.

При цьому кожен раз я забирала з собою всі свої речі. Загалом, демонструвала, що готова випаруватися, як тільки з’явиться подруга. При цьому (нібито на знак подяки за проявлену турботу) я допомагала йому по господарству, заколисуючи компліментами, смачною їжею і чистотою простору. А через три дні я зникла.

Рибка проковтнула наживку… Це була продумана тактика, адже йому треба було дати відпочити від мене. Цілий тиждень я не нагадувала про себе і була впевнена: мине зовсім небагато часу і він, забруднить посуд, білизну і з’ївши всі запаси в холодильнику, обов’язково подзвонить.

Він не подзвонив. Але і до такого повороту подій я була готова. Подзвонила сама, тільки не для того, щоб зустрітися, а виключно щоб забрати свою «зубну щітку, яку забула в останній день». І з задоволенням відзначила, як багато він «зумів»: посуд брудний, на столі сковорода із залишками яєчні, продуктів немає, а в кутку купа бляшанок. «А може йому так краще?» – майнула зрадницька думка. Але, відігнавши її, я мовчки навела порядок, приготувала чудову вечерю і … «запізнилася» на останній автобус. Ось такий зробила «фінт вухами».

Назавтра він зважив всі плюси і мінуси і не посмів мене виставити – «рибка» проковтнула наживку.

Зміцнення позицій. Залишався найскладніший етап – зближення і виникнення прихильності. А для цього треба було легалізувати своє перебування у нього. Я доклала всіх зусиль, щоб мене у нього побачило, як можна більше його родичів, друзів, знайомих і, звичайно ж, бабусь, які несуть свою вахту на лавочці біля під’їзду. Довелося частіше виходити у двір, щоб витрусити килимок і через кожні дві години виносити сміття…

Родичі мене обожнювали, друзі перестали тягнути його у паб, а бабусі дружно віталися і ділилися рецептами.

Удома теж була своя тактика. Я постійно дбала про нього і в той же час не контролювала його час, не ставила йому умов і не обтяжувала своєю присутністю. Всіма своїми діями я намагалася підвести його до думки, що принесла в його будинок комфорт, не обмежуючи його волі і що зі мною набагато краще і простіше, ніж без мене. До того ж він звик розповідати мені про свою роботу … І це було вже щось.

Капітуляція. І ось настав довгоочікуваний момент. Одного вечора він з’явився додому раніше ніж зазвичай з величезним букетом квітів. Він нервував і поводився так, ніби знаходився не у власному будинку, а, щонайменше, на прийомі у генерального своєї фірми. Вручивши мені букет, він довго говорив про щось другорядне (уявляєте, що за хвилина для «самотнього вовка»!) І, нарешті, зібравшись з силами, витягнув з кишені піджака маленьку коробочку і вимовив слова, заради яких, власне, я і затіяла весь цей концерт: «Будь моєю дружиною».

Капітуляція була повною і беззастережною. І тут замість того, щоб з переможним кличем кинутися йому на шию, я задумалася: «А чи подобається мені жити так, як я жила ці кілька тижнів?» Чому я повинна була його «завойовувати», а не він?

Того ж вечора моя багатостраждальна зубна щітка знову опинилася в рідній ванній. Скажіть, нерозумно? Можливо і так. Почекаю ще …

А тактика, до речі, хороша. Якщо знадобиться – користуйтеся.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.

facebook