Його не стало поблизу с. Водяне Донецької області, він – батько чотирьох дітей і людина з золотими руками та серцем.
Земляки кажуть, що Володимир Сиров не вмів відмовляти, а його золоті руки вміли робити все.
— Золоті руки Володі, змалечку привчені до роботи, уміли все, — згадує Наталія Саган, заступник директора з виховної роботи Старопочаївської школи. — Люди поважали його, а якщо потрібна була підтримка чи порада, звертались до нього і були впевнені, що поможе. Бо не знав слів «не вмію», «не зроблю», «не допоможу».
Довів до ладу стару батьківську хату, а потім купив старе занедбане господарство та вибудував нову хату для своєї сім’ї. Дбав аби вони мали все, працював тяжко вдома, за кордоном та й цінували його професійність та майстерність.
— Він сіяв, орав, садив, будував, оздоблював, виховував, кохав, захищав, вірив у світле, бо й сам був світлим, — згадує Оксана Галушка. — Був постійно зайнятим і нікому ні в чому не відмовляв. Біля церкви, яка є пам’яткою архітектури, бо збудована без жодного цвяха, працював з радістю, натхненням. Допоміг відремонтувати дзвіницю, виконував фасадні роботи біля церковної хати, на цвинтарі оздоблював хрест-фігуру.
Старший син , Микола, теж захищає Україну, а найменший – першокласник.
З Героєм прийшли прощатися рідні та близькі, односельці та побратими. На колінах проводжали його в останню путь…
Фото:
11/04/2022
