Марина щоранку пила каву на своїй веранді і милувалася трояндами. Вона посадила їх перед будинком кілька років тому. Марина любила свій будинок, свій сад, свої квіточки. Все у своєму будинку вона творила своїми руками.
Виросла у великій родині і, не маючи свого особистого простору, вона з дитинства мріяла мати свій особистий райський куточок. Тому, коли з’явилася можливість придбати невеликий будинок у передмісті, вона доклала всіх зусиль, але купила його. З великим кредитом, але з великим щастям від покупки, Марина взялася за благоустрій і створення свого маленького раю.
Любов до прекрасного та бажання створювати красу вплинули і на вибір її професії. Дизайн для неї – не лише модний напрямок, а й спосіб життя, її душа. Зі своїм бездоганним почуттям смаку та стилю вона стала затребуваним дизайнером. Начебто все в її житті складалося добре – улюблена робота, улюблений будинок. Але не було коханої людини.
Їй уже 30 років і якою має бути її кохана людина, вона поки що навіть не знала. Через те, що благоустрій будинку і робота забирали в неї весь вільний час, їй просто ніколи було нудьгувати і думати про свою самотність. У неї навіть у мріях образ коханого чоловіка був розмитий, без конкретних якостей характеру та зовнішніх даних.
І ось якось сусідка, з добрих спонукань познайомила її зі своїм племінником. Племінник – сільський хлопець, роботящий, господарський і зовсім нетактовний. Але про це вона дізналася пізніше. Ну, познайомилися, поспілкувалися, попили чайку у сусідки та й пішла Марина додому. Справ багато, а завтра ще на роботу. Та й племінник не дуже вразив її.
Наступного дня Вітя, племінник сусідки, прийшов до неї в гості. Причому без дзвінка. Тому що в їхньому селі ніхто не дзвонить. Марина в цей час упорядковувала клумбу з трояндами. Помітивши, що у Марини майже вся ділянку в квітах, він здивовано запитав:
– А город де?
– Я не саджу город. У мене пара грядок із зеленню і все, – з усмішкою відповіла Марина. – Чи будете чай?
Вітя, звісно ж, погодився. Дуже вже йому хотілося внутрішнє оздоблення її будинку подивитися.
Увійшовши до будинку, Вітя став по-господарськи оглядати його. Світлі стіни, світлі меблі, світлі фіранки, вази, статуетки та багато кольорів. ” Все таке дівоче. Фу, нудно якось. Потрібно переробити під дерево” – подумав Вітя. А вголос сказав:
– А навіщо таке світле? Це непрактично! Замучишся в хаті прибирати.
Марина трохи розгубилася від такої нетактовності. Хоча вона вже й звикла до того, що кожен другий їй казав: “важкувато відмивати тобі буде таку красу”, але це звучало більше як комплімент. А тут як зауваження зроблено.
– Мені подобається світле. А прибирати мені не важко, – відповіла Марина і, намагаючись розрядити обстановку, пожартувала, – я не розкидаюсь сміттям.
А коли пили чай, Вітя продовжив розвивати тему:
– А готувати ти вмієш? Я люблю поїсти. Я багато працюю, і мені потрібно добре харчуватися. Та й город би тобі треба зробити, квіти – це зайве, а ось картопля потрібна. А цю клумбу з трояндами треба забрати. Троянди взагалі ні до чого, викинути їх. Я на це місце машину ставитиму. Адже в мене машина є. Дев’ятка!
У Марини стало потихеньку закипати все всередині від такого. Намагаючись зберігати спокій та ввічливість, вона поцікавилася:
– А навіщо у моєму дворі ваша машина стоятиме?
– Ну, як навіщо? А де я її ставитиму, коли ми житимемо разом? Тобі вже тридцять, а досі незаміжня. Тобі чоловік хороший потрібний. Як я. Краще за мене ти все одно не знайдеш. Так що не треба часу втрачати на всякі там шури-мури, треба сходитися.
От – такої! Ось такого повороту Марина зовсім не чекала. І з чого він узяв, що вона з ним жити зібралася? Та ще й красу, яку вона створювала для себе, повинна йому на догоду зруйнувати? Це її світ, у який вона вклала душу. І вона нікому не дозволить його зруйнувати. М’яко з ним поговорити не вийде, не зрозуміє. Тому вона прямо йому сказала:
– Заміж я не поспішаю, мені й одній добре живеться. А в будинку міняти нічого не збираюсь – це мій будинок і живу так, як мені подобається. І взагалі ми різні люди, так що нічого часу втрачати, шукаєте дружину в іншому місці.
– Ще прибіжиш за мною! – тільки й відповів Вітя, підвівся з-за столу і пішов.
– Ага! – погодилася з ним Марина.
А коли він пішов, вона ще довго сміялася. Не так вона уявляла собі пропозицію руки та серця. Зате вона тепер знає, якого чоловіка вже їй не хочеться.
Сусідка з нею потім не розмовляла через те, що її племінника відшила. Але це вже дрібниці життя, бо жити треба для себе, а не на догоду сусідкам.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
