Зателефонувала одна давня знайома, з якою ми не спілкувалися довгий час. Вона не виходила на зв’язок, була зайнята: вийшла заміж. Але шлюб не склався – повернулася додому.
Ми дружелюбно привітали один одного, а потім вона почала розповідати про своє життя. Ох і не проса ситуація у неї склалась. А все через сина. Єдина дитина, а он як вийшло.
Віра виїхала з Києва два роки тому. Тоді син попросив її, щоб дала пожити в її квартирі. Свою він зміг би здавати та отримувати гроші. Знайома погодилася, тільки вважала за потрібне попередити, що може повернутися будь-якої миті. І без попередження навіть.
Син запевнив маму, що все буде гаразд. Що вони переїдуть, якщо вона раптом вирішить повернутись. Свою квартиру він здав приятелю, який теж погодився швидко переїхати у разі чого.
Знайома поїхала, заспокоївшись. Вона була рада тому, що змогла допомогти сину і онукам. Повернулася зовсім не раптово, попередила задовго до того, як купила квитки. Вони обговорили дату, що підійшла всім. У означений час знайома приїхала додому. З квартир син виїхав заздалегідь, як вирішили. Жодного безладу.
Найцікавіше почалося згодом. Через кілька днів знайома отримала рахунок за комуналку. Від цифр у неї в очах замиготіло.
Подзвонила сину і запитала, чому так сталось. А той сказав, що домовлявся з мамою там пожити, про якусь оплату не йшлось зовсім, тому він не розуміє про що власне мова.
Добре, що квартира трикімнатна. Віра здала дві кімнати і все в неї гаразд наразі.
З сином вона спілкується, навіть онуків на вихідні забирає. Той купив нещодавно нову машину і дуже собою задоволений. Матері ні копійкою не допоміг і не вважає за потрібне.
От тобі і надія на старість.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
