fbpx

Віра з Кирилом вирушили у подорож. Останню спільну подорож перед розлученням

Морське узбережжя. Теплий бриз.

Віра з Кирилом вирушили у подорож. Останню спільну подорож перед розлученням. Це була їхня відчайдушна спроба зберегти шлюб. П’ять років вони прожили цілком гармонійно, але на шостому році спільного життя взаємні почуття кудись зникли.

Їм стало нудно один з одним.

— Може, ми просто втомилися, — припустила Віра, — Ми так багато працювали останні кілька років. Давай кудись з’їздимо. Відпочинемо на морі, наприклад. Можливо, десятиденний релакс запалить згасле кохання.

— Можливо, — погодився Кирило, — Хоча, я думаю, краще було б відпочити окремо. Ми могли б скучити один за одним.

— Е ні! — Вигукнула дружина, — Відпочивати один будеш після розлучення!

— Ех, яка ж ти нудна, — сказав чоловік і вийшов з кімнати.

Насправді ж, подружжя, хоч і поїхало разом, відпочивало, по суті, окремо. Вони виходили з номера вдвох, влягалися на сусідніх лежаках на пляжі і більше не звертали один на одного жодної уваги. Навіть їли вони не разом. Почуття голоду не приходило до них одночасно.

Поруч із подружжям під парасолькою часто засмагала літня французька пара: доглянуті чоловік та жінка років сімдесяти. Як же зворушливо вони турбувалися один про одного! Він приносив їй напої, поправляв капелюшок, дбайливо наносив крем від сонця. Вона його ласкаво цілувала, подавала ліки кожні три години, вкривала рушником, якщо він задрімав. Вони так мило спілкувалися, а йдучи в море купатися і повертаючись, завжди трималися за руки.

— Які ж вони прекрасні! — Захоплювалася Віра, — Подивися. Ця європейська пара явно знає секрет збереження кохання на все життя.

— Так, — погодився Кирило, — Стільки років у шлюбі, а такі ніжності й досі.

Віра несподівано для себе схлипнула.

– Слухай! А ти трохи говориш по-французьки, — згадав чоловік, — То запитай у них, як їм вдалося зберегти почуття, незважаючи на роботу, дітей і життєві неприємності. Може, ми теж зуміємо?

Його дружина пожвавішала: «Чудова ідея!»

Вони дочекалися повернення французів під парасольку, і Віра ламаною французькою спочатку привіталася, а потім спробувала зав’язати розмову.

Їй це вдалося, бо літня пара з радістю відгукнулася та підтримала її ініціативу.

Більше розмовляв П’єр. Він розповів про дітей та онуків, про будинок у Бордо, про улюблені напої. Адель більше розповідала про любу онучку, яку дочка часто залишає з бабусею.

Увечері вони вечеряли вже вчотирьох.

Нарешті, після келиха напівсолодкого Віра знайшла потрібні слова і поставила П’єру своє найголовніше запитання:

— Поділіться ж із нами своїм секретом! Як вам вдається стільки років зберігати таке кохання та ніжність до своєї дружини?

Француз посміхнувся їй, а потім подивився на кохану. Та опустила очі, а він відповів:

— Так, ми разом уже давно, це правда. Але Адель мені не дружина. Ми коханці. Вже майже двадцять років.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page