Передчасні висновки.
— Набридло, — відкинув ложку Віталій, дивлячись на дружину. – Не можу на тебе дивитись!
— Віталію, — розгублено промовила жінка, піднімаючи ложку з підлоги. — Що трапилося? — Не смачно? Я ж пробувала.
— Та до чого тут це? – чашка із супом мало не полетіла слідом за ложкою. — Ти коли на себе востаннє дивилася? То піди і глянь! А потім питай, що сталося.
— А що не так? – пробурмотіла Олена, кутаючись у халат. — Так, я ще не повернула собі колишню форму, але й часу минуло зовсім мало! Олексійкові всього три місяці! Я намагаюся, чесно.
— Та нічого ти не намагаєшся! — Схопився чоловік з-за столу. – Тільки те й робиш, що нічого не робиш! Їсти менше не пробувала? За собою слідкувати? Мені навіть друзів запрошувати в гості неохота, коли тут ходить таке от!
– Це не назавжди! – захищала себе жінка. Вона вже не раз помічала, що чоловік змінив ставлення до неї, але думала, що це через дитину. І аж ніяк не очікувала таких претензій. — Син підросте, і я повернуся в норму. Просто зараз він вимагає надто багато уваги.
— Ну так, звичайно, — скривився чоловік. — Ти вже не змінишся. Мені не хочеться перебувати з тобою в одній кімнаті, а про все інше я взагалі мовчу. Знаєш, ми розлучаємося. Я тут познайомився з однією чудовою дівчиною. Красива, розумна, завжди доглянута. Не те що ти!
— Ти думаєш, вона завжди буде такою милою? – сердито вигукнула Олена. Вона ледве стримувалась від того, щоб не заплакати. – Ні! Після дитятка теж такою, як я стане!
— А хто сказав, що вона плану дитя? – здивовано дивився на дружину Віталій. — Я візьму нашого сина, ти все одно виховати його не зможеш. Ні роботи, ні квартири, ні рідних. А Аллочка виховає його, як рідного.
— Не віддам! – відрізала Олена. — Сам іди, якщо так хочеш, а сина не чіпай!
— Та хто тебе питатиме,— посміхнувся чоловік, і, весело насвистуючи, пішов у гості до свого нового кохання.
Того ж дня пізніше.
— Алло, ти сьогодні диво, яка гарна, — чмокнув дівчину в щоку Віталій, простягаючи букет квітів.
— А що, вчора я погано виглядала? – кокетливо закліпала очима дівчина.
— Ти завжди чудова! – пишномовно заявив чоловік, і задоволено посміхнувся, коли Алла зніяковіло почервоніла.
— Проходь швидше, — відсторонилася дівчина, пропускаючи Віталія у квартиру. — Голодний, мабуть. Ну нічого, зараз приготую щось поїсти.
Чоловік по-господарськи сів на диван, увімкнув телевізор, погладив білу кішечку, що заскочила йому на коліна. За півгодини господарка квартири покликала його на кухню.
— Не знаю, сподобається тобі чи ні, — метушилася дівчина. — Але я старалася.
— Заспокойся і сідай поряд зі мною. Запах просто чудовий, і смак, я впевнений, буде не гіршим.
Віталій їв і нахвалював, хоча, якщо чесно, йому не особливо й подобалося. Розпестила його Олена своїми кулінарними шедеврами, адже вона, як-не-як кухар. Ну нічого, і Алла навчиться, куди дінеться.
— А я з дружиною розлучаюся, — відсунувши порожню тарілку, заявив чоловік. – Сьогодні заяву подав.
— Так? — Дівчина спробувала приховати свою радість, але в неї погано виходило.
— Так. Отже, тепер я можу поставити тобі одне дуже важливе запитання. Ти вийдеш за мене заміж?
— Звісно так! — радісно вигукнула Алла і кинулася на шию чоловікові, міцно обіймаючи його. – Тим паче, я маю для тебе одну новину. Дуже важливу!
— Я заінтригований.
— У нас буде малюк! — Алла була впевнена, що чоловік зрадіє, але він чомусь насупився.
— Скільки?
— Вісім тижнів, — розгублено відповіла дівчина.
— Чудово, значить ще не пізно все змінити, — полегшено видихнув Віталій. — Завтра ж запишися до куди потрібно.
— Але я не хочу. Це ж наша дитина!
— Буде тобі дитина, не хвилюйся, — «заспокоїв» дівчину Віталій. — я візьму в Олени Олексійка, тому тобі буде з ким бавитись.
— Мені не потрібна її дитина! – Алла похолола. Здається, її сімейні плани дуже відрізнялися від планів чоловіка. – Я хочу свою! Твою та мою!
– Мені вже одного вистачило, – відмахнувся від дівчини Віталій. — Ще не вистачало, щоб і тебе так рознесло, як Олену. Тобі не шкода своєї чудової фігури? Невже тобі так потрібне те мале створіння, яке постійно їсть?
— Геть звідси, — з крижаним спокоєм промовила Алла.
— Тобто?
— В прямому розумінні. Іди до своєї дружини, якщо вона тебе прийме. Але я на її місці не прийняла б.
— Алло, я ж про тебе дбаю, — чоловік не розумів, звідки така реакція. – Ми чудово житимемо разом.
— Геть!
Віталій, дуже роздратований, повернувся до своєї квартири. Він був готовий дати дружині ще один шанс змінитися. І хотів повідомити її про це мало не з порога. Але у квартирі панувала тиша. Не працював телевізор, не шуміла вода, не було чути навіть розмови.
— Сплять, чи що?
Віталій попрямував до спальні, і там на нього чекав перший сюрприз. Дитячого ліжечка не було. Зрештою, як і інших дитячих речей. Шафи також стояли пусткою. На столі сиротливо лежав аркуш паперу.
«На розлучення я згодна, але про сина і не думай. Не така вже я безпорадна, як ти вважаєш. У мене є хороші друзі, які мені допоможуть. І квартира в мене теж є хоч і маленька, але своя. Місяць тому дісталася мені у спадок.
Я терпіла твої вибрики, наївно думала, що все налагодиться. Але ти насмілився посягнути на найдорожче, що є в моєму житті – сина. Тож прощавай».
Оlеna Dіdіk.
Фото ілюстративне.
