Іноді буває так, що ми ставимося упереджено до людей, які на те не заслуговують. Та тільки пізно це розуміємо. Наша сім’я жила у звичайному панельному п’ятиповерховому будинку. Наша квартира була на 3-му поверсі, а на 4-му жила сусідка із сином. Весь будинок знав, як мати розпестила свого синочка любов’ю та турботою. А коли він прийшов додому з невісткою, вона не дуже зраділа.
Одного дня, жінка постукала до нас у квартиру. Двері відчинила моя мама, побачила, що сусідка тримає в руці згорток газети. Ганна Михайлівна сказала:
— Вітаю, сусідко, можна тебе попросити сховати в себе ось ці парфуми, бо коли я вчора прийшла додому, відчула їхній запах на своїй невістці. Ти бач яка, вирішила покористуватися чужим добром. Нехай поки що полежать у вас, доти, поки я її не здихаюся зі свого будинку. Тут ще й два кольє, які я не ношу, але й не хочу, щоб вона їх носила. Тому прошу вас, так буде надійніше.
Після того, як Ганна Михайлівна пішла, мама поклала згорток на самий верх шафи.
Минуло більше року, от тільки Валентина, все ніяк не йшла з їхньої квартири. А ще через півроку, вона дізналася, що носить під серцем дитину, і вони з Мишком розписалися. Тепер Валя мала такі ж права, як і свекруха.
У метушні ми з мамою забули про згорток. Минуло багато років, Ганни Михайлівни не стало. Михайло з Валентиною переїхали в зовсім інший район, а квартиру продали, щоб покращити умови і розширити житлову площу, тому що на світ з’явилася прекрасне маля, в якому Мишко душі не чув.
Якось ми з мамою вирішили зробити вдома косметичний ремонт, а перед тим провести «ревізію» та викинути весь непотріб. І знайшли парфуми, які колись віддала нам на зберігання Ганна Михайлівна. Ці парфуми стали вінтажними. Ми вирішила знайти людей, яким вони належали по праву. Через своїх знайомих відшукали номер телефону Михайла і вирішила напроситися до них в гості, щоб віддати парфуми. І коли я до них приїхала, просто очманіла, і не повірила своїм очам.
Переді мною стояла розкішна бізнес-леді, яка колись була сільською дівчинкою. А Мишко, як був маминим синочком, так ним і залишився, навіть став ще гіршим. Я витягла з сумки згорток і розкрила його, від парфумів пішов незвичайний аромат. А Михайло здивовано глянув на мене і сказав:
— Навіщо ти притягла цей старий непотріб до нашого дому?
От тільки він не розумів, що це парфуми його матері. А Валя підійшла, взяла флакончик у руки, і ледь чутно промовила:
— Та це ж знамениті парфуми, якими користувалася Ганна Михайлівна — і потім несподівано вигукнула — доню, швидше біжи сюди, дивись, що я маю, це легендарні парфуми, якими користувалася твоя бабуся.
Розгорнувши згорток, Валя побачила два кольє, взявши їх до рук, сказала:
— Я вдячна Ганні Михайлівні за те, що вона допомогла мені стати на ноги і вибитися в люди.
Я так і не почула від невістки жодного поганого слова про її свекруху. Валентина говорила про неї тільки добре. Тим паче їй не вистачало свекрухи, якби вона ще була серед нас, то змогла б побавитися з онучкою, і стала б найкращою бабусею в світі.
А я сиділа і мовчки слухала, і думала, що не всі секрети треба видавати. Так ми почали спілкуватися і я кардинально змінила свою думку про Валю. І якби Ганна Михайлівна була серед нас, то напевно вона б пишалася своєю невісткою.
Dmytro Dukhov.
Фото ілюстративне.
