Найбільший дитячий страх – це коли мама загубилася. Залишила тебе вдома сидіти, сказала: «Я скоро повернуся, я в магазин», і ось уже вечір, а мами все немає. І ліхтарі вже засвітилися, і темніє на вулиці, а мами немає!
Тоді в голові дитини в один момент вміщаються всі найстрашніші думки, які можуть її відвідати, підступають сльози і розпач до маленького серця.
І не поясниш ти дитині, що в магазині черга була, а ти два рази туди вставала, тому що перебудова і таке інше. А потім ще подружку зустріла, і забалакалася з нею, як це у жінок буває. А вдома заплакане чадо гикає і схлипує: «Я думав, що тебе укралиииии»
Було таке? У мене так. Найбільший мій дитячий страх – це «маму вкрали». Тому, сама ставши мамою, я ось ці моменти виключила повністю. Я ніколи не залишала сина вдома одного, йдучи в магазин. Я жодного разу не губила його у великих магазинах, і ось цього страху втратити маму – у нього просто не було. Ніколи.
Зараз синові 18. Дорослий, самостійний мужик з бородою. Ну, як з бородою … Якщо тиждень голитися не буде – вилитий Бармалей.
Вчора повернувся додому вночі, і відразу спати пішов. І чоловік теж щось себе погано почував, і рано спати ліг. І в першій годині ночі мене осінило: а хто з собакою гуляти буде? Мужики всі сплять. Не будити ж? Одяглася, взяла собаку, пішла з нею подалі від будинку, і ходжу така, гуляю.
Ну, скільки я там з нею гуляла? Ну півгодини. Повертаюся до під’їзду – а там Андрюша метається. Ошатний як скаут: в трусах, в тапочках і в пуховику на гoле тiло.
Що, кажу, совість прокинулася, так? – і посміхаюся з сарказмом. А потім дивлюся: на Андрію лиця нема. Лице таке, ніби сьогодні група Бітлз розвалилася.
Ти! – кричить, – Ти! Ти, блін …. Ти де була?! Тебе сорок хвилин вже немає! Я тут бігав і кричав – ти чула?
Нєа, – кажу. – У мене навушники, а в них сумне музлище дев’яностих. Про «Твоя дівчинка пішла». Хочеш послухати?
Відкрив рот, щоб щось мені сказати, і раптом як обійме. В шию носом ткнувся, і руками волохатими своїми за шию обняв і стоїть мовчки.
Аж злякалася. Кажу: Ну, ти що? Ну, Андрюша? Ну, куди я подінуся-то? Я ж з собакою.
І він так глухо: Я думав, що тебе вкрали … Я дзвоню, у тебе телефон чомусь недоступний, навколо будинку десять разів пробіг – немає тебе. І не відгукуєшся ще. Мам, я тебе дуже прошу: краще мене буди, якщо треба. Я з тобою до двадцяти років весь сивий буду.
Читайте також: Про Сашкову таємницю: на заробітках нажив двох синів. А вдома виховував трьох доньок
Теж його обняла. Ну, як обняла … Навшпиньки стала, і щось там обняла, до чого дотяглася. У пуховик його лицем уткнулась, і стою. Собака стрибає, дощ іде, він в калюжі стоїть, в тpусах і в тапочках … Маму втратив.
Мій дитячий кошмар ожив …
Але ж цей страх – він несвідомий. Навіть якщо тобі 20, 30, 50 років – ти все одно боїшся за маму. Що піде з дому без телефону і загубиться. Що її вкрадуть – а її неодмінно вкрадуть, тому що вона красива! Тому і лаємося на мам: Ти чому пішла кудись, і мене не попередила: де ти і коли повернешся?
PS. Бережіть своїх дітей. Навіть якщо це вже сиві діти, і у них є свої сиві діти. Вкрали маму – це дуже страшно. Я вчора бачила.
