За декілька років адвокатської діяльності такої справи в Ірини Володимирівни ще не було. Аж розгубилася спочатку. З позовом до суду на батьків звернувся 20-річний юнак.
В Андрійка не стало мами, коли йому тільки сповнилось десять років. Коли Тетяна майже рік боролася з хворобою віку, дізналася, що в чоловіка Сергія з’явилася інша, коли ж відчула, що треба вже попрощатися з білим світом, покликала рідну сестру Наталію. Порадившись, сестри оформили батьківську квартиру на Андрійка, де він матиме право проживати після досягнення повноліття.
Ставши вдівцем, Сергій через кілька днів переїхав до своєї коханки. Зрозуміло, важко було знаходитися в квартирі, де все нагадувало дружину й маму, та й до оформлення нових відносин треба підготуватися, й синові потрібна жіноча рука. Назвати її мачухою ніхто б собі не дозволив, так голубила хлопця, обіймала, щиро жаліючи напівсироту. Але це було до пори, до часу, поки не народилися свої хлопчики-близнята.
Андрійко зрадів братикам. Вони відволікали його від сумних думок про маму. Він охоче допомагав Олені. Але жінка з часом стала зловживати допомогою пасинка. А в підлітка з’являлися все нові інтереси, які багатодітна родина не могла задовільнити.
То йому захотілося в музичну на скрипці грати, так як успадкував інструмент і талант від діда по мамі, то в художню, так як малював непогано, то на різьбу по дереву. Але за художні школи треба було платити, інструменти, фарби й мольберти купувати, а звідки гроші брати.
Батьки все частіше скаржилися на їх брак, і то була правда, близнята росли, як на дріжджах, одяг і взуття рідні не встигали купувати.
Андрійко все частіше став ображатися й замикатися в собі. В школі його любили й жаліли. Не був відмінником, але заспівати на святі – він перший, оформити плакати – також.
Класна керівниця йому рекомендує після дев’ятого в культосвітнє училище. А він не проти звільнитися від, тепер уже справді мачушиного, гніту. Але тато й мама наполягають на аграрному коледжі. Вони якраз спромоглися на бізнес, придбали ділянку на містом і активно зайнялися підприємницькою діяльністю, тож через кілька років Андрій був би їм якраз у поміч.
Музика й мистецтво, вважали вони, то є розкіш для заможних, а їм спочатку треба розкрутитися, що твердо стати на ноги, потім уже по театрах і музеях ходити.
Тітка Наталя, хресна мама, що так обіцяла племінникові поміч і підтримку, як подалася в Іспанію, кілька років не давалася чути. Як виявилося пізніше, в неї там були якісь проблеми із легалізацією, тому втратився зв’язок із похресником. Тож класна керівничка взялася переконувати тата дозволити cинові вступити в культосвітній коледж, і їй це вдалося.
Кмітливий юнак, навчаючись, намагався заробити гроші участю в різних культурно-мистецьких заходах, але батькам не признавався, так як мав далекоглядні плани на вищу освіту, а в подальшій допомозі рідних сумнівався.
Своїми надзусиллями Андрій таки витягнув на червоний диплом, щоб мати право вступу в Інститут мистецтв і уникнути пpизову. Але навчатися на бюджеті хлопцеві не пощастило, тож на оплату першого семестру пішли раніше відкладені кошти. Що ж далі робити?
В обласному центрі із підзаробітком було набагато важче. І все ж Андрієві вдалося влаштовуватися то в МакДональдз, то ді-джеєм у клубі. Однак коштів на оплату не вистачало. До того ж веселий, компанійський хлопець не був позбавлений уваги дівчат, які липнули до нього, як бджоли до меду. А він звернув увагу на тиху, соромливу, мовчазну, яку, очевидно, подруги просто витягли на люди.
Андрій так закохався в неї, що світа Божого не бачив. Несмілива, скромна дівчина із Закарпаття згодом відповіла взаємністю, але поставила умовою вінчання. Проте жоден священник вінчати не буде без державного свідоцтва про шлюб.
Андрій здогадувався, яким сюрпризом стане для батьків його рішення одружитися, і не помилився: зарано ще, на чиїй шиї сидітимеш, як сім’ю утримуватимеш…
На щастя, Домініка та її небагата родина, погоджувалися, щоб молодята тільки розписалися та обов’язково взяли церковний шлюб у рідному Мукачево. Рідня, скільки могла, дала грошенят подружжю, щоб зняли помешкання. З них Андрій оплатив за другий семестр і за пів року господині квартири.
Влітку Андрія чекали вдома, щоб він допомагав батькам. Син назвав суму, за яку погоджується попрацювати, більше того, сказав, що візьме з собою помічницю. Про одруження він і надалі мовчав. Чого й слід було чекати, тато образився й прямо сказав, що виростив негідного сина.
Грошей, які заробили Андрій і Домініка в одного фермера, явно не вистачало на оплати навчання та оренду. Хлопець звернувся до тата, той здивувався, що син вчиться на платному, мовляв, а за рахунок чого оплачував минулого року, ще й з дому брав гроші і сумку з харчами, не повірив і поїхав перевіряти в деканаті.
Переконавшись, що син каже правду, розвів руками: та звідки ж я візьму таку суму? Викручувався дотепер, викручуйся й далі.
Хоч Домініка була не в захваті, Андрій подав до суду рідного тата, покликаючись на статтю закону, яка недавно ввійшла в дію, про утримання батьками дітей-студентів до 23 років. Тато часу не гаяв і активно шукав свідків, як часто син бував вдома, з якими сумками, наповненими харчами, їхав у гуртожиток, а натрапив на ще цінніших, що сказали йому і про заробітки його сина, і про те, що орендує житло, де мешкає з дівчиною.
Під час судового засідання адвокатом батьків та їхніми свідками Андрій був виставлений в дуже непривабливому світлі: і заробляє стільки, що й батькам допомагати може, і приховував, що живе з дівчиною, що знімає квартиру.
На щастя, з’явилася незаявлений свідок тітка Наталя, що нарешті далася чути після не зовсім вдалого заробітчанства в Європі. Вона й повідомила, що батько-підприємець також приховував від сина, що здає квартиру колишньої дружини, яка, згідно заповіту, тепер належить її племіннику.
Закон був на боці Андрія: батьки зобов’язані платити за навчання сина. А власна оселя – це такий необхідний, такий приємний подарунок молодятам замість застілля, весільної сукні та фотосесій.
