fbpx

Влітку остання крапля переповнила і без того повну чашу мого терпіння. Наша дівчина зібралася заміж, тому від батька чекала хороший подарунок. І неабиякий подаруночок донечка захотіла. Дізналась я про нього, коли чоловік кредит брати надумав

У чоловіка до мене вже був шлюб, є дочка, якій на момент розлучення було п’ятнадцять років. Те, що чоловік залишив спільно нажиту квартиру в тій родині, переписавши свою частку на дочку, і що платив аліменти, мене не бентежило. Я розумію, що це спільна дитина, якій він повинен допомагати. Якби він вчинив інакше, я б його перша не зрозуміла.

З самою дівчинкою я не була знайома до її повноліття. Зустрічатися з нею я йому ніколи не перешкоджала, але відразу дала зрозуміти, що в своєму будинку бачити її не хотіла б. Вони бачилися десь на нейтральній території, що влаштовувало всіх.

З аліментами теж проблем не виникало, чоловік добре заробляє, я теж не скаржуся на зарплату, нам вистачало. Колишня дружина не переходила меж і нічого понад те не вимагала, великі витрати обговорювалися заздалегідь, екстрених ситуацій на моїй пам’яті не виникало, або ж я про них не знаю.

Так співпало, що повноліття старшої дочки чоловіка збіглося з появою у нас дитини. Я тоді сміялася, що у чоловіка просто як конвеєр – одну виростив, тепер давай берися за другого.

Чоловік наполіг, щоб його старша познайомилася зі своїм братиком, все-таки вони рідня. Я не бачила в цьому сенсу, але сперечатися не стала, хай буде так. Тоді чоловік запросив дочку до нас в гості.

По першому враженню нічого сказати не можу. Дівчинка як дівчинка, по моді одягнена, добре нафарбована, ввічлива. На цьому все, я з нею особливо не спілкувалася, більше займалася дитиною. Тоді мені здавалося, що далі все буде так же, як було до того – вона живе своїм життям, а ми своїм.

Але виявилося, що у дівчини були інші плани. Раніше гроші отримувала її мами, тому проблем у нас не було, а тепер чоловік давав гроші безпосередньо їй. Тут у неї почав прокидатися апетит, судячи з усього. Вона раз попросила грошей, другий, третій, а потім зрозуміла, що батько не відмовляє, і почала нарощувати темпи.

Я не планувала засиджуватися в декреті, але рік вважала за потрібне провести з малюком, зовсім маленького залишати з нянею не хотілося. У цей період у нас залишилася тільки зарплата чоловіка, тому я помітила, що грошей стало якось замало.

З’ясувалося, що він оплачує дочці оренду квартири, аби вона жила ближче до університету, це самий центр і там квартири коштують дуже недешево. Мене це обурило, тому що у неї є де жити, а це якась примха – не хочу їздити на автобусі, хочу дорогу перейти і бути на місці.

Я пояснила чоловікові все спокійно і без з’ясовувань стосунків. Він погодився, що дорогувато виходить, коли погоджувався, не думав, що стане в таку копієчку. Поговорив з дочкою, вона знайшла сусідок і сума значно зменшилася. Хоча на мій погляд можна було зовсім відправити її жити до матері.

Це був перший, але далеко не останній випадок. Він оплачував їй тури на море, дарував дорогі гаджети, повністю утримував. Я на той час уже вийшла на роботу, тому фінансова прірва нам не загрожувала. Чоловік віддавав мені гроші на утримання дому, сина, загальні потреби і мої якісь капризи, а якусь частину залишав собі, як він нею розпоряджався було тільки його справа. Так ми домовилися.

Поки це не було відчутно на фінансах сім’ї, я особливого невдоволення не висловлювала. Хоча коли дочка чоловіка закінчила університет, але так і не влаштувалася на роботу, залишившись на повному забезпеченні батька, я  таки обурюватися почала. Це вже було занадто. Чоловік казав, що це тимчасово, поки вона не знайде роботу, але щось підказує мені, що вона її навіть не шукала. Тому що за три роки не знайти собі роботу – це треба добряче постаратися.

Рік тому дівчина з’їхала до свого молодого чоловіка, я думала, що грошей буде йти менше, адже за квартиру не доведеться платити, але не ні ж. На місце цих витрат прийшли інші, приблизно на таку ж суму. Мене це стало дратувати ще сильніше, ну а скільки можна терпіти?

Влітку остання крапля переповнила і без того повну чашу мого терпіння. Наша дівчина зібралася заміж, тому від батька чекала хороший подарунок, а саме машину. Не якусь стареньку іномарку, а нову, з салону. Не “Ягуар”, звичайно, але вартістю майже в двокімнатну квартиру.

Дізналася я про це, тому що чоловік сказав, що збирається брати кредит. Щось у нас було відкладено, але таких грошей у нас не було, тому купити авто без допомоги банку не виходило. Сума платежу була значна.

Я не стала більше себе стримувати, тому сказала чоловікові, що він вже зовсім береги не бачить. На неї і так грошей витрачена ціла купа, але їй все мало. Тепер їй автомобіль потрібен, а батько біжить його купувати, адже донечка пальчиком тицьнула і попросила.
Виходить, що його частина в нашому сімейному бюджеті зменшиться, а у нас були свої плани, які тепер виявляються в прольоті, бо просто не вистачить грошей. Мене такий поворот справ не влаштовує, я і так дуже довго терпіла всі ці фінансові вливання у дорослу особу, яка абсолютно не хоче сама щось робити. З іншого боку, її я прекрасно розумію – навіщо самій щось робити, коли все подадуть на блюдечку.

Чоловік переконує, що це остання його трата на дочку, але мені від цього не легше. До того ж я не вірю, що це остання. Потім вона знайде ще якийсь вагомий привід, придумає сумну історію, а він розм’якне і буде платити.

Поставила умову, що якщо він візьме цей кредит, то ми розлучимося. Я втомилася від цього всього. Всьому є адекватна межа.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – забронено.

Головна картинка pexels – ілюстративна.

You cannot copy content of this page