Нещодавно до мене підійшла сусідка: «Ольга, ми вже півроку з вашим чоловіком разом. Майте гордість, віддайте його! Я як укопана дивлюся і мовчки слухаю її безладне марення. Прийшла така, ні добридень, ні до побачення. Хто ти взагалі тут?
Мені зараз 35, і я живу у «цивільному» шлюбі зі своїм чоловіком уже 8 років. Він старший за мене на три роки. Багато хто в мене постійно цікавиться, чому ми досі не розписалися.
А я й не знаю, що сказати у відповідь. Спочатку ми обидва хотіли зіграти весілля, але грошей на нього не було. Тож почали жити разом, а урочистість відклали на потім. Згодом ми зрозуміли, що весілля – це лише грошові витрати, набагато практичніше з’їздити у подорож (чим вам не «медовий місяць»?) або купити потрібну річ додому – адже сказати, що жили ми у великому достатку, не можна. А розписатися завжди встигнемо.
Я для себе визначилася: коли знатиму, що вже чекаємо на дитину, тоді й розпишемося, щоб у всіх було одне прізвище. Але стати матір’ю мені все не вдавалося. З восьми спільно прожитих років, цілих 5 років я їздила по різних закладах, і ніхто до пуття нічого сказати не міг. Все було ніби в нормі, а дитини не було. Суми, які я викинула на ці консультації та напрямки, навіть озвучувати не хочу.
Зате я завела собаку і дбаю про неї, так що мені краще. Чоловік начебто особливо з цього приводу не хвилювався. Підтримував мене, казав, що коли ми щиро любимо один одного, то й без дітей можемо прожити щасливо. Ні словом не дорікав мені.
Ніколи не думала, що дещо гірше станеться зі мною. Але. Нещодавно до мене дійшло, що мій чоловік скаче в гречку, він має іншу. Ще минулої весни до нас у під’їзд в’їхала симпатична сусідка, їй під 30. Живе вона поверхом нижче за нас. Спочатку я ні про що не здогадувалася, але інша знайома, яка теж живе по сусідству, мені розповіла, що вже не раз бачила мого чоловіка, що заходить у квартиру тієї панянки.
Я запитала у нього про це, але він сказав, що та просила щось відремонтувати в її квартирі. Я, звичайно, не повірила, але згодом сама особисто переконалася, що чоловік ходить до тієї молодої сусідки постійно. Я навіть не знала, що робити. Сказати, щоб він йшов геть, не можна, що мені робити одній?
На вихідних я побачилася з цією панною. Вона сама зі мною заговорила, хоч бачила, що я спілкуватися не налаштована. Ця дівчина сказала, що вже понад півроку вони з моїм чоловіком разом. Стверджувала, що не віддасть його мені, і у них все по-серйозному.
Багато вона ще тараторила, а я лише слухала і ніби оніміла.
– Він однозначно залишиться зі мною, а не з тобою. Я пообіцяла подарувати йому дитину, про яку він вже давно мріє. Не заважай нашому щастю.
Я так і пішла мовчки додому, ледве стримуючи сум, що роз’їдає зсередини. Подумавши, я зрозуміла, що кохана дійсно має рацію у всьому. Ну, що я можу йому дати? Він не може прогаяти шанс стати справжнім сім’янином, батьком. З мого боку було б не зовсім правильно утримувати його. Напевно, саме в тому будинку на нього чекає щастя…
Вже субота. А я так і не можу наважитися розпочати серйозну розмову з чоловіком. Все сподіваюся, коли він сам запакує валізи і піде. Я навіть благати його залишитись не буду, адже вже сама собі пообіцяла.
07,01,2023
Головна картинка ілюстративна.
