Ми з Інною знаємо один одного багато років. Стали найкращими подружками ми ще у школі. Потім ми навчалися разом в інституті, тільки працювати стали у різних організаціях. Але дружити, спілкуватися та допомагати один одному продовжували.
Нині Нам по 45. Вона вже встигла тричі вийти заміж. Ну а я і досі зі своїм Петром у щлюбі. Доньки он, скоро заміж повискакують, уже наряди обирають.
З Інною у нас дружба крізь терни. Вона важко пережила зраду першого чоловіка. Я її як могла підтримувала. саме до мене вона бігла, коли виходив із берегів її другий чоловік.
Мій Петро не раз її захищав. Після свого другого розлучення вона в мене жила кілька років, навіть. Наші діти як братики і сестрички. та що там казати, якщо у нас ключі від квартир одна одної.
І тут їй пощастило: на неї звернув увагу власник великої компанії. Інна туди бухгалтером влаштувалась. Вона жінка дуже розумна і симпатична. Він почав залицятись і через місяць запропонував їй стати його дружиною. Інна дуже сумнівалась, чи варто у такому віці сходитись, але я говорила їй, що то може бути і доля. Її обранець був вдівцем, діток не мав. Та й людина він, ніби хороша, тож чому б і ні.
Інна таки вийшла заміж. Багато хто підсміювався, але було весілля, біла сукня і ми усі раділи за нашу красуню Інну. Вона сяяла щастям і красою.
Минув рік. За цей рік Інна мені жодного разу не зателефонувала. На мої дзвінки вона не відповідає. Якось ми з нею випадково зустрілися на вулиці, так вона вдала, що ми з нею не знайомі.
Я не знаю, як це так можна. Вона не хоче зі мною спілкуватися тому, що тепер вона стала дружиною багатої людини. Але хіба це привід забути про багаторічну дружбу?
Адже і я, і мій чоловік стільки разів Інні допомагали! Як усе це можна було забути?
Від знайомих я знаю, що шлюб у неї щасливий. Нині вона проживає за кордоном туди ж і дітей забрала. Кажуть, що старша донька ось-ось заміж вийде.
Карінка моя похресниця, але і вона не спілкується зі мною.
Скажіть, хіба ж то нормально? так прикро втратити близьку людину, так важко розчаровуватись в людях.
Чому ж гроші і достаток так часто примушують людей забувати про справжні цінності у житті?
08,06,2023
Головна картинка ілюстративна.
Популярні статті
- Ну а що я мала робити? Стоять вони навпроти мене і аж світяться обоє щастям. Прямо при ньому казати: ” Доню схаменись, куди ти свою голову сунеш?”. Мені виховання такого зробити не дозволяє та й він ніби хлопець непоганий
- Є такі люди, які в місті просто не можуть жити, все на них тисне, нема чим дихати, нема на чому оку спинитися. Я саме така людина і хочу вам розказати, як я колись давно їхала в місто за «женихом» та мало не втратила сім’ю і себе
- — Краще б ти не дарувала мені ніякої квартири, – сказала донька захлипавшись. – Більше негараздів після твого подарунку ніж радості в моєму житті.
- Принесла я чоловіку отой судок і як було, на постіль перед ним поклала: “Або кажи щось свої мамі, або відвозь назад у село. Я вже більше не можу такого терпіти, ну скільки ж можна?”
- Заїхали мої племінники і наче перші тижні лиш до всього приглядалися і характеру не показували, а потім потроху-потроху вже я почала розуміти, що я в своєму домі не ґаздиня. Не там стала, не там сіла, не те з’їла. А я ж за собою бачу, що я все гірше до ліжка гнуся