Вона прокинулася від світла ліхтарика. Хтось був у її квартирі й щось шукав. Відкрила очі, але не ворухнулась, так і лежала тихо, спостерігала, що ж буде далі. Пляма від ліхтарика спочатку літала по стінах, потім перемістилася на шафу з одягом, далі – на стелаж із книгами.

Кроки того, хто світив, були тихими й непевними, вона подумала, що в її хаті він уперше. Потім почулись скрадливі переступання ще однієї пари ніг. «Значить, їх двоє», – зробила висновок Ольга Сергіївна.

«Блін, Серьога, та тут самі книжки», – почула шепіт.

«Зараз почнуть шарити в шафі, повикидають весь одяг, все перериють, нічого не знайдуть, бо там нічого немає», – думала Ольга Сергіївна. Побачила в пітьмі, що й справді чоловіки підійшли до шафи.

– Хлопці, там грошей немає, – сказала тихо.

– Сидоренко Сергій, ти знову не підготував домашнє завдання, – почулося Серьозі й він випустив із рук ліхтарика. Напарник його кинувся тікати, а Серьога немов у ступор упав. Ольга Сергіївна, класний керівник, людина, яка мало не силою примусила його закінчити десять класів, жодного сумніву не могло бути, цей голос, ці інтонації – вони неповторні.

А після школи в Серьоги почались інші уроки – кpадіжки, відсидки. Як у тому фільмі: «Укpав, випив – у тюpму». Він і гадки не мав, що в цьому чужому містечку наткнеться на свою колишню вчительку. І сам незчувся, як запитав:

– Це ви, Ольго Сергіївно?

– А ти звідки мене знаєш? Чи тепер уже злoдії, як у хату йдуть, імена господарів вивчають?

Серьога намацав вимикача і ввімкнув світло. Що вже тепер таїтись?

– Сидоренко, так це ти? Ану відвернись, я хоч халат накину, – сказала Ольга Сергіївна. – Ну, а тепер пішли на кухню чай пити.

Серьога зніяковів, щось белькотів про вибачення, проте колишня вчителька була невблаганна:

– Нічого, що зараз друга ночі, раз у гості прийшов, буду шанувати, – сказала, ставлячи чайника на плиту.

На вчительчині запитання, що він робить та де живе, Сергій плів різні небилиці, ввійшов у раж, набрехав, що має вищу освіту, пристойну роботу, жінку, двох дітей. Знахабнів до того, що розказав начебто вони з другом хотіли розіграти свого колегу, те переплутали поверх і зайшли до неї випадково.

– Ви, Ольго Сергіївно, не подумайте нічого такого. Це просто невдалий розіграш. Але як ви тут опинились?

Ольга Сергіївна розповіла, що переїхала до містечка п’ять років тому, тут у неї жила стара тітка, яку вона доглянула, і квартира залишилась їй. А хату в селі вона продала.

– Гроші в банк поклала, а він лопнув, краще б зятеві машину купила. Ну, та що тепер уже? – сказала без жалю.

Серьога допив чай, почав збиратися. Довго тупцяв біля дверей, тоді дістав з кишені мобільний телефон і поклав на тумбочку в коридорі.

– Вибачте, Ольго Сергіївно, просто під руку попався. А ви замок у дверях поміняйте, бо що ж це таке – за дві секунди відчиняється? Китайська халтура. Може, собаку собі хоч маленького візьміть. Бо зараз таке робиться, а ви сама живете…

– Сидоренко, ти був поганим учнем, ледачим і брехливим. Таким і залишився. В мене ще були сумніви, але тепер я точно знаю, хто в дев’ятому класі витягнув із моєї сумки гаманець, – сказала Ольга Сергіївна. – Іди звідси. І спасибі, що хоч не вδив.

– Та що ви, Ольго Сергіївно, я злoдій, це правда. Але не вδивця.

Ольга Сергіївна не спала до ранку. Згадувала колишніх учнів, їхніх батьків. Думала про Сидоренка, картала себе, що тоді махнула рукою на вкpадений гаманець. А треба було б таки знайти злoдія, може б, і не пішов Сергій тією стежкою, яка до тюpми веде.

Вранці зайшла сусідка, принесла хліб і молоко. Ольга Сергіївна дістала із сумки гаманець. Він був порожнім.

«Сидоренко Сергій, ти невиправний», – подумала. Сусідку попросила почекати до завтра. Повинні принести пенсію.

Автор – Софія Рудницька

За матеріалами – «Вісник Переяславщини».

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook.