Їй завжди було цікаво, яка вона — його дружина. Хотілося, щоб це була проста, непримітна жінка. Тому вона вирішила побачити все на власні очі. На вокзал приїхала раніше за дві години до відправлення потяга і сховалася у кафе біля другого виходу. Звідси добре було видно платформу та вагон, до якого мала зайти дружина.
Вона замовила каву, але так і не торкнулася чашки. Сиділа, відкинувшись у кріслі, й спостерігала.
Вони познайомилися випадково. Її подруга святкувала день народження в ресторані, а він прийшов на вечірку до друга. Всі гості якось перемішалися, і їхні компанії перетворилися на єдине ціле. Вони сміялися, танцювали й випивали разом. А коли вечір добіг кінця, він наполіг, щоб провести її додому.
Тоді вони випадково приїхали до його будинку. Він помилився адресою. Вона сміялася, а потім удвох намагалися знайти таксі серед ночі.
Тієї ночі вона зрозуміла, що більше не відпустить його. Вона чекала такого чоловіка все життя. Але потім з’явилася його дружина.
Дружина. Вона не одразу це усвідомила. Він не поспішав нічого пояснювати. Вона вирішила змиритися. Їхні стосунки здавалися їй крихкими й тимчасовими. Вона робила вигляд, що це її не турбує.
Але зараз, сидячи на вокзалі й дивлячись, як він ніжно прощається з дружиною, вона більше не могла обманювати себе.
Про дружину вона ніколи нічого не питала. Робила вигляд, що ця тема її зовсім не хвилює. Вона навіть імені її не знала, аж доки одного разу він не обмовився.
Це було кілька місяців тому. Вони тоді готували вечерю разом. Вона розповідала щось смішне, він сміявся, але раптом назвав її чужим ім’ям. Вона застигла. Він теж. Момент був незручним і довгим. Але вона увімкнула воду в раковині сильніше, ніби нічого не почула. Вода іноді добре заглушує гіркі істини.
Вони ще довго не говорили про це. Зрештою, він ніколи не приховував, що одружений. Просто вона робила вигляд, що це не має значення. Та й він поводився так, ніби його шлюб — лише формальність, яка колись розвіється сама собою. Але тепер вона хотіла переконатися, що це саме так.
І ось вона побачила її.
Дружина була високою, стрункою жінкою. Елегантний плащ кольору молочного шоколаду, вузька валіза на коліщатках, акуратна зачіска. Її впевненість відчувалася навіть здалеку. Вона стояла поруч із ним, сміялася й щось йому розповідала. Він слухав і теж сміявся.
У них був вигляд ідеальної пари.
Її пройняло почуття гіркоти. В середині щось защеміло, а в носі неприємно запекло. Вона підняла голову, щоб сльози не викотилися назовні.
Знати, що у нього є дружина, і побачити її на власні очі — це зовсім різні речі. А ще гірше бачити, як вони разом сміються. Здається, дружина знала собі ціну. Їй, мабуть, було все одно, що він іноді залишався в іншої. Адже він завжди повертався. А що це, як не перемога?
Вона ще раз уважно подивилася на неї. Гарна, розумна. Доктор наук. Він казав, що вона їде на конференцію до Швейцарії, у Женеву. Вона часто бувала за кордоном, мала насичене життя.
Напередодні він розповів про її плани:
— Дружина їде в Женеву на кілька днів.
— Кілька? Це скільки? — запитала вона.
— Сім, — відповів він безтурботно. — Хіба нам із тобою цього не вистачить?
Вона тоді лише всміхнулася. Але в душі кипіла думка: як же мало їм відведено часу разом.
Перші кілька місяців їхніх стосунків вона намагалася не думати про його дружину. Їй здавалося, що вона зможе просто насолоджуватися моментом. Але все змінилося, коли вони почали бачитися частіше. Він умів бути турботливим, навіть трепетним. І кожного разу, коли він заварював їй чай чи гладив її волосся, їй здавалося, що вони пара. Але потім він зникав. Повертався до іншого життя.
Цього разу, дивлячись на них із затінку кафе, вона остаточно зрозуміла: вони завжди будуть разом. Вона — лише маленький епізод у його житті.
Коли потяг почав рухатися, вона заплющила очі. Звуки вокзалу здавалися далекими й майже нереальними.
Коли він повернувся після вокзалу, вона обійняла його. Але вперше відчула, що обіймає не його, а “чоловіка тієї жінки”.
Наступного дня вона змінила замки, видалила всі його повідомлення, заблокувала номер.
Кілька тижнів намагався зустрітися з нею, але вона уникала його. Він злився, просив пояснень, приносив квіти. Та в її серці вже не залишилося місця для нього. Вона відпустила.
Через кілька місяців вона випадково дізналася, що його дружина більше не повернулася. Її Швейцарія виявилася лише зручною ширмою для іншого життя.
Розумних жінок можна обманювати, але не довго.
