Вони коли поріг переступили, я вже тоді б мусила сказати все шо на душі лежало. Однак, заспокоїла себе, узяла в руки і вирішила не їхати на вогняному коні, а все ж хоча б познайомитись з тією, яка мала б мені за невістку бути. Сіли до столу, слово до слова, а в неї телефон задзвонив. Ну і з розмови я зрозуміла, що перше враження вірним було: сина треба рятувати і негайно

Вони коли поріг переступили, я вже тоді б мусила сказати все шо на душі лежало. Однак, заспокоїла себе, узяла в руки і вирішила не їхати на вогняному коні, а все ж хоча б познайомитись з тією, яка мала б мені за невістку бути. Сіли до столу, слово до слова, а в неї телефон задзвонив. Ну і з розмови я зрозуміла, що перше враження вірним було: сина треба рятувати і негайно.

Ще коли сину було 30 я якось спокійно відносилась до того, що він не одружений. Зрештою, він мав напружений графік, частіше був у відрядженні, ніж удома. У його однокласників уже й погляд згас, обросли дітьми, кредитами і турботами, а мій Михайло бігав молоди хлопцем із запалом і завзяттям дивився у майбутнє, мав купу планів і перспектив.

Але коли син мій у такому ж темпі переступив рубіж у сорок років я уже й перейматись почала. те, що ще нещодавно вважала за успіхи, мене уже й не радувало. Он, у його друга уже донька в 9 клас пішла, на побачення бігає. а тут окрім авто квартири і нових кросівок, ніяких надбань. Так, він у мене розумний і молодець, але ж нащо те все, якщо нема заради кого старатись і додому бігти.

Не знаю, де він ту Тамару свою знайшов, однак, я одразу зрозуміла, що у його житті з’явилась жінка. Квартира його засяяла чистотою, почали з’являлись якісь такі милі і буденні штучки, які створюють затишок і загальну атмосферу у домі. Я бувала у нього вкрай рідко, але з тією дівчиною ні разу не перетиналась.

Три роки вони зустрічались, але мене він із нею знайомити не поспішав. Зрештою, я не витримала і підняла це питання:

— Ти, синку, уже сивіти став, а коли ж під вінець? Розумію. ти людина зайнята увесь у роботі, але чи можуть тобі колеги замінити дім і сім’ю. Я не вічна, а тобі потрібне своє власне “гніздо”.

Е-х, знала б до чого мої слова його підштовхнули, то краще би уже мовчки сиділа і очима водила. Зробив він Тамарі пропозицію і у неділю минулу прийшли вони до мене на чай, знайомитись.

Я очікувала побачити кого завгодно, але не таку як Тамара. Видно було по всьому, що вона старша від мого сина. Моєму Михайлу – 45, ну а їй десь під 50 є точно.

Розмова не клеїлась, адже я була настільки розчарована і вражена вибором сина, що й слова мовити не могла. Думки роїлись навколо того, що рід наш продовження не матиме, я думала, як мені усе це швидше скінчити, аж тут зателефонував хтось до Тамари.

Вона узяла трубку і почала детально пояснювати щось комуь. Я дослухалась і ледь не заплакала. Тамара розмовляла зі своїми дітьми, які наразі були у бабусі і запитували дозволу з’їздити кудись із друзями. Коли вона завершила я ледь змогла мовити:

— Тамарочко, ви прекрасна мама, так гарно усе пояснили. То скільки ви маєте діток.

Та ж олімпійським спокоєм заявила:

— Троє у мене їх. за одним махом справилась. – з усмішкою згадує. – Думала, що поки малюками були віддам Богу душу, все чекала, коли ж підростуть. Але, їм зараз по 10, то я час, коли вони у колисці лежали за райський відпочинок вважаю.

Тут уже я не витримала і давай запитувати, а чого то вона заміж зібралась і де тато дітей, та як вона бачить їхню сім’ю у майбутньому. Так, я навмисне говорила підвищеним тоном і зневажливо. адже розуміла, що от тут і зараз треба дати зрозуміти цій жінці. що вона точно не пара моєму сину.

Михайло ж спокійно сказав тій Тамарі, що їм час іти і буквально під руки вивів її із квартири моєї. Потім, повернувся. ніби, як щось забув, але тільки заради того аби напуститись на мене:

— А тепер мамочко, послухай мене гарненько: Тамара буде моєю дружиною, хочеш ти того, чи ні. Її діти прекрасні і кращих я б і сам у світ не привів. І то не я її заміж беру, а вона мене у свою родину приймає. Тож подумай, мамо, яким ти бачиш своє майбутнє: самотньою пенсіонеркою у чотирьох стінах, а чи щасливою бабусею трьох прекрасних онуків. Моє життя змінюється і від того, що саме ти обереш залежить, чи будеш ти у ньому присутня узагалі і в якій мірі. У мене все.

Я так і сіла. Чи то мені не примарилось? Чи то слова мого власного сина?

Оце, четвертий день ходжу сама не своя, все ніяк не можу вигадати, як же ж мені бути, та як синочка свого урятувати.

Може хто був у подібній ситуації і підкаже, дієвий спосіб. Як вчинити правильно, як побачити нарешті свого сина справді щасливим?

02,11,2023

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page