fbpx
Історії з життя
Вранці сталось ще одне диво: хтось вніс до каси всю суму за пройдений курс, і лікар, оглянувши Світлану, дозволив їй прийняти відвідувача

Наближалося Різдво. У повітрі вже вчувався його запах. І щось таке чудернацьке відбувалося у серцях людей…

У голові кишіла купа думок: що ще потрібно придбати, що приготувати з їжі на святкові дні, до кого і коли у гості піти, і кого до себе запросити. Але серце… Воно збивало логічний порядок, що мав вибудувати ланцюг подій. Серце вловило щось набагато суттєвіше. Може, відгомін спалаху Віфлеємської зорі, яка народилася дві тисячі років тому і погасла для землян. А може, мелодію першої колядки, яку співав ангельський хор у степу пастухам. Серце по-особливому співало тихою радістю. Та дивно було б, якби це відбувалось у одному якомусь серці. А тут у такої кількості людей! Але, напевно, саме тому і народилася ця історія.

За матеріалами – “Є”.

Саша прибігла до татка, вилізла йому на коліна і прошепотіла:

– Я люблю тебе, таточку, – і чмокнула у щоку.

– І я тебе люблю, ангелятко моє.

– Тату, я справді ангеля?

– Так, маленькі дітки дуже схожі на них. Колись я розповім тобі про це.

– Коли я виросту?

– Так, моя розумнице, коли ти станеш дорослою красунею.

Дівчинка зайнялася іграшками, а її татко Богдан дістав із полиці фотоальбом. Почав гортати його… А тоді, ніби забувши про нього, задивився кудись перед собою, і лиш руками доторкався до фото, як це роблять люди, які втратили зір. Донька, відчувши щось тривожно-щемливе, знову підбігла до нього.

– Татку, а мама теж бачить ангелів?

– Бачить, сонечко, вона любить їх так само, як і нас.

Дівчинка нахилилась і поцілувала фото у альбомі.

– Мама знає, що я її поцілувала? Правда?

– Так, донечко, мама знає, як ти її любиш.

– А, може, вона прийде до нас з ангелятами на Різдво? Ти ж казав, що це Святий вечір.

– У Святий вечір все можливе. Давай помолимось, доню, і будемо лягати спати. До Різдва ще три дні,зачекай.
Богдан відійшов від ліжечка своєї донечки, коли вона вже міцно спала, але не спалось йому. Знову пригадалось усе, хоча сказати, що він щось забував, було б неправдою. Пройшло два роки, а він і досі переживає. Його Єва, красуня, така глибока натура, пішла із життя теж перед Різдвом. Відштовхнула на пішохідному переході хлопчика-школяра, врятувавши. Лише тепер, через два роки, коли їхній доньці уже п’ять, він, здається, зрозумів, що сказала Єва у останні миті.

– Я це змогла, зуміла, яке щастя…

Після пережитого Богдан почав по-справжньому молитись, і це врятувало його. А ще прийняв багато такого, з чим не погодився б нізащо два роки тому. Виявляється: попрощатися зі світом, рятуючи чиєсь життя – подвиг, який на небі прирівнюється до чогось надзвичайного. Єва десь серед ангелів, інакше й бути не може. Богдан так хотів подарувати їй «рай на землі»!.. Не вдалося. Але йде Різдво, і Саша так чекає його. Треба взяти її завтра з собою, нехай побачить, яке красиве місто. Наступний день Богдан присвятив підготовці до Різдва, а вже під вечір, переїхавши останній світлофор, побачив хлопчика, легко вдягненого, хоч було морозно, і вирішив зупинитись. Першою вибігла з машини Саша.

– Чому ти тут сидиш?

– Дивлюсь на ангелів, – відповів серйозно хлопчик.

– Де вони, де? – здивувалась дівчинка.

– Не кричи, уважно дивись на людей і побачиш.

– Тату, він бачить ангелів! – кинулась до Богдана донька.

– Справді, як цікаво! А мені можна?

– Якщо зір добрий, то побачите, – глянув йому в очі хлопчик.

Богдан дивився на дітей і не знав, у що вірити. Насправді щось незвичайне відбувається перед Різдвом!

– А як тебе звуть, хлопче? Чому ти не вдома?

– Мене звуть Ілля. А не вдома, бо спостерігаю за ангелами.

– А де твій татко? – втрутилась у розмову Саша.

– Немає, у мене є мама. Але мені зараз до неї не можна, вона хворіє. Бабуся мене відпускає, вона каже, що краще дивитись на ангелів, ніж у телевізор.

– А давай-но, Ілля, ми поїдемо до твоєї бабусі. Я дуже хочу з нею познайомитись. Давай, Іллюшо, показуй нам дорогу, а потім поїдемо до твоєї мами.

Богдан усміхнувся і відчув, що серце його стиснулося від щирості доньки і від жалю до цього хлопчини.

Через десять хвилин вони пили чай удома в Іллі. Тут все було не зовсім добре. Бабуся старенька, а мама у стаціонарі, вона пройшла складне лікування, повністю ще не розрахувались за нього, хоча продали все, що могли.

– Як та бідна жінка ще тримається? – подумав Богдан.

– Слава Богу, внук слухняний, допомагає і якось по-дорослому все сприймає. Може й дійсно, ті ангели йому допомагають, що він бачить на вулиці. Я не перечу, хай дивиться, тільки холодно уже, а одіж купити нема за що.

– Бабусю, все у нас буде. Скоро ж Різдво! І мама видужає…

Богдан взяв адресу лікарні, а ще пообіцяв обов’язково приїхати у гості на Різдво. Саша ж щебетала із семирічним Іллею, і не дивно, у них були спільні різдвяні теми. А в палаті марила молода жінка. Її стан був стабільним, але думки навіть уві сні не давали їй спокою. Де взяти кошти, щоб розрахуватись із людьми? Аж раптом десь далеко на горизонті з’явилася постать. Це була жінка, дуже красива, а з нею ангели. Враз жінка торкнулась її руки і прошепотіла: «Скоро Різдво. Я принесла тобі мир у серце і ще щось дуже важливе… Молись і дякуй, ти ж теж віриш у ангелів. Будь щасливою». Світлана прокинулась миттєво. Їй ще вчувався дотик і неймовірний сердечний спокій, який вона отримала в подарунок уві сні.

– Дякую тобі, Господи! Дякую за це диво. І хоч воно було там, у сні, але я знаю, що це було насправді. Яка гарна жінка… А ангели! Тепер у мене буде про що розповісти синові, він їх бачить наяву. Напевно, бачить… Не покидай нас, Боже, ніколи.

А вранці сталось ще одне диво: хтось вніс до каси всю суму за пройдений курс, і лікар, оглянувши Світлану, дозволив їй прийняти відвідувача.

– Мамочко, мамусю! А ти казала, що не віриш у них. Я вчора щиро-щиро попросив їх тобі допомогти. Це вони, мамо, ти тільки вір у них – і будеш здорова, – не вмовкав хлопчик, обнімаючи маму.

А потім вони ще годину розмовляли. Син лікував Світлану своєю присутністю. У ньому було стільки світла! Палата наповнилась ним і посвітлішала. Світлана зрозуміла, що вона починає жити з чистого аркуша, і це має бути інше життя.

– Ми приїдемо до тебе на Різдво, мамусю, і ми дещо приготували.

– А бабуся здорова? Тебе привіз лікар?

– Ні, я зустрів їх, вони теж вірять у ангелів. На Різдво ви познайомитесь.

Світлана хотіла запитати кого, але нехай це буде сюрприз, так хоче її син.

А вдома Богдан і Саша готували різдвяні подарунки. Приїхали дідусь з бабусею – і дівчинка бігала від одного до іншого, розповідала їм про Іллю, про його маму, про бабусю. Але й слова не сказала про ангелів. Вона приготувала подарунок для мами, поклала його під своє ліжечко і попросила, щоб ангел відніс його на небо.

Це була її таємниця. Вона не хотіла, щоб хтось про це довідався, навіть тато. Він сумує за мамою, а Саша щаслива за неї, бо вона там, де живуть ангели. У неї просто немає крил, щоб прилетіти, як вони, на землю.

– З Різдвом тебе, мамусю! Я люблю тебе.

Саша лягла у ліжечко сама, Богдан аж здивувався.

– Ти вирішила сьогодні раніше лягти спати? От розумничка! Завтра на нас чекає диво.

А вранці вона бігла сходинками і сповіщала:

– Вони приходили, татку, вони приходили!

Богдан підхопив її на руки, закружляв по кімнаті і прошепотів на вушко:

– Я знаю, сьогодні особливе Різдво, моя дівчинко.

Автор – Наталя РОМАНЮК.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!