Довгожданна Вірина донечка народилася передчасно. Але ні передчасна поява на світ, ні маленька вага і зріст немовлятка так не хвилювали родину, як багряна цяточка на мініатюрнім личку.
Дівчатко виходжували в кювезі для ранніх пташок. Крихітка виявилася справжнім борцем за життя, скоро почала самостійно дихати.
Віра вірила, що її дитина житиме, Віра надіялася, що плямка з личка сама собою зійде, Віра так любила свою Любочку, яку чекала аж сім років після весілля з коханим Ярославом.
Подружжя намріяло називати дітей давніми слов’янськими іменами, де першою частиною буде ім’я тата або мами в залежності від того, хто народиться: якщо донечка – ЛюбоСлава, якщо синочок – то МилоСлав, адже любов і милість – синоніми.
У Ярослава було два захоплення: давньоукраїнська міфологія і фентезі Милослава Князева. До того ж подружжя не раз гостювало в родичів у польському місті Мілославі, яке встигли полюбити за красу, чистоту і затишок.
Так що це ім’я було на слуху й на устах чоловіка й дружини. Віра також захоплювалася старовиною. Вона гарно малювала і невдовзі після одруження на стіні в їхній кімнаті появилася картина «Лель і Лада».
Все в молодих було: освіта, робота, хата, достаток. Та не було найголовнішого, без якого все це не мало ніякого смислу – дитини. Обстеження, лікування, санаторії… І ось результат – Любослава.
Коли прикладала її до грудей, милувалася красою дівчинки. Жінка знала, що вона сама красуня, та й чоловіка її Господь вродою обдарував, тож і донечка має бути красунею.
– На кого ж ти подібна, квіточко? – воркувала, як голубка, молода матуся. – Оченятка татові, а брівоньки мамині, і носик мамин, і губоньки, а чоло також таткове, таке високе. Взяла собі від нас щонайкраще. Яка ж ти гарнесенька! А плямка скоро зникне.
Але плямка не тільки не зникала, вона збільшувалася. Діагноз лікарів був невтішним. Що робити молодій сім’ї: шукати кошти чи змиритися? Медики радили хірургічне втручання за косметологічними показниками в клініці за кордоном – Міннеаполісі, що в США, але там рахунок виставили просто захмарний. Навіть якщо авто продати, грошей напозичати, не вистачить.
Першим здався чоловік, пропонував зупинитися на консервативному лазерному лікуванні. А ще він хотів другої дитини, поки молоді. Однак Віра прагнула повернути красу донечці, а потім уже замислюватися щодо братика чи сестрички. Дитина, яка мала зближувати чоловіка й дружину, почала їх віддаляти одне від одного. Якось після чергової важкої розмови він просто зібрав речі і поїхав до Польщі.
Віра залишилася сама зі своєю бідою, вона стукала в усі двері, розказувала про свою проблему, просила поради в всіх, кого тільки знала й не знала. В цей час у країні проходила передвиборна кампанія. Їхня родина активно підтримувала одну політичну силу, але зараз їй було байдуже до політики.
Вона почала ходити в різні штаби до лівих, правих і центристів, до лібералів і радикалів. Всі кандидати були якісь непереконливі, тільки просили якомога більше людей заагітувати, щоб віддати за них свій голос, ніби в неї не було іншого клопоту.
Вже майже не маючи надії, зайшла до офісу одного бізнесмена, шанси якого перемогти на виборах у їхньому краю були невеликі. На диво, чоловік не тільки уважно вислухав, але й пообіцяв допомогу. Завтра він приїде до неї додому, й вони докладно про все домовляться.
Окрилена обіцянкою Віра приготувала всі документи, але до вечора її надія несподівано згасла. «Чому я така легковірна? – запитувала себе жінка. – Та ж тим кандидатам головне пообіцяти й забути».
Вранці Віра була в поганому настрої, їй весь час хотілося плакати. Донечка розцвітала, як квітка навесні, радіти б, якби не той лиховісний знак на щічці, що загрожував не тільки косметичною вадою, але загрозою для зору та слуху.
Віру дратували філософські казочки родичів про «не родись красивою, а родись щасливою». Що з нею буде далі? Якщо й не буде ускладнень, то хто полюбить дівчину із червоно-фіолетовою плямою на личку. Так хочеться вірити в диво. І тут – несподіваний дзвінок у двері. На обличчі жінки було таке здивування, що гість запитав: «Ви що – не чекали мене сьогодні, адже вчора ми домовлялись?»
Пан Олексій звернув увагу на картину на стіні, похвалив, запитав, хто автор. «Лель і Лада» – то моя робота» – сказала Віра, – я не художниця, просто вчителька малювання.»
Він розказав, що в нього є молодша дочка такого ж віку, як її Любочка, тому він її добре розуміє і хоче допомогти не тільки коштами, а й запропонувати їй житло в його знайомих українців, з якими вже поговорив вчора, і вони не проти, навіть обіцяли допомогти Вірі з тимчасовою роботою, адже їй там прийдеться провести з півроку.
Жінка не вірила своїм вухам, навіть думала, що це їй сниться. Вона щось лепетала, мовляв, я – ваша боржниця, ми за вас віддамо свій голос, на що він тільки усміхнувся: «Не переймайтеся – маєте інший клопіт. Якщо бажаєте, намалюйте й мені таку ж картину». «Як же нам пощастило, моя зірочко!» – підхопила на руки донечку і закружляла з нею Віра, коли гість уже пішов.
Боячись наврочити своє щастя, жінка стримано розповідала рідним, написала чоловіковим родичам у Мілослав(на початку двотисячних ще не всі мали мобільні телефони), надіючись, що він у них.
Як не дивно, але радість Віри родина не поділяла. Вони і не довіряли йому, і ображалися на неї, що звернулася до кандидата, про якого в їхньому місті ніхто не каже нічого доброго, а чоловікові хай не обмовиться жодним словом, якщо має надію, що він повернеться, а то ще приревнує, і точно не схвалить її, що звернулася до опонента їхньої партії.
Віра не піддалася гіркоті розчарувань від рідних і близьких, бо мала благородну мету, за яку її донечка колись буде вдячною. Приїхавши в Міннеаполіс, зустріла надзвичайно гостинних людей з української діаспори. Шість місяців пролетіло, як один день. Дівчинку обстежили, прооперував лікар українського походження, поспостерігали, як заживає личко. Воно стало світле, тільки залишився невеличкий шрамик.
Вдома рідні вітали, та не могли приховати винуватого погляду. Чоловік приїхав, просив прощення, хоча ревнощі й недовіра якийсь час мали місце.
Віра навіть не намагалася щось доводити чи виправдовуватися. Гіркоти від того, що він її в найважчий період залишив, що недовіряв і підозрював у зраді, здавалося, зовсім не було у серці. Її витіснила насолода від зцілення донечки, від доброти зовсім чужих людей у далеких світах, що назавжди їй стали близькими й рідними за духом. З собою Віра привезла намальовану в Америці картину.
Невідомо, чи вдалося подарувати своїх «Ладу й Леля» її благодійнику, який парламентарем так і не став, але займав високу посаду в уряді, тож мав можливість відвідувати підприємство в їхньому місті.
Зате відомо, що неймовірна красуня Любослава нещодавно вийшла заміж. До вінчання її вів батько, красивий чоловік із посивілими скронями, а фату підтримував дуже подібний до нього хлопчик. Чи не Милослав часом?!
Фото: Олександра К.