Врятовaних дітей із печери в Таїланді виписали з лікaрень. За словами лікaрів, всі вони абсолютно здорові, жодних проблем після більше тижня перебування в холодній печері без їжі та води виявлено не було.
Після цього діти з місцевої футбольної команди “Дикі вепри” разом із своїм тренером дали першу прес-конференцію для журналістів. Напередодні влада наполегливо рекомендувала всіх представників ЗМІ дуже обережно ставити непотрібні питання, а також надіслати їх заздалегідь для перевірки психологами, щоб вони не трaвмувaли дітей, пише “ТСН“.
На прес-конференцію діти прийшли у своїх футбольних формах – біло-жовто-зелених футболках із зображенням червоного вепра. Всі вони виглядали усміхненими та досить життєрадісними, розповідаючи про те, чому пішли на екскурсію до печер, як прожили всередині більше тижня без їжі та води та що відчували, коли їх врешті-решт знайшли.
Першим почав розповідати 25-річний тренер команди Екапол Чантавонг. За його словами, команда 23 червня вирішали піти до печер задля розваги після тренування, оскільки жоден з них до тих пір там не був. Вони поїхали туди на велосипедах та планували провести всередині близько години. Однак як тільки вони дійшли до перехрестя всередині печер, то раптом під землею почав підніматися рівень води.
Екапол також спростував інформацію про те, що діти не вміли плавати. “Майже кожен з них вміє плавати. Правда, деякі не дуже вправні плавці”, – розповів тренер. За його словами, діти неодноразово пірнали під воду для того, щоб оцінити глибину та перевірити, чи можна буде самостійно вибратись із печер.
Однак згодом в печері почало ставати дедалі темніше і тренер зрозумів, що вибратися власноруч буде тяжко, а там забрав дітей і пішов вглиб для пошуку місця, де вони б могли зупинитися на ніч. Екапол розраховував, що вранці рівень води впаде і вони зможуть вийти з підземної пастки. Перед тим, як лягати спати першої ночі, вся команда разом помолилася.
Упродовж всіх цих днів у печері діти були без їжі і з кожним днем слабшали. Воду вони збирали ту, стікала зі стін печери. “Ми пили воду, яка стікала з каменів. У перший день ми були в порядку, але через два дні почали слабшати”, – розповів 16-річний Порнчай Камлуанг. Наймолодший член команди, 11-річний Чанін Вібунрунгруенг, також додав: “У мене не було сил. Я намагався не думати про їжу, щоб не відчувати голод”.
Також хлопці розповіли, що один з них, 13-річний Панумас Саінгді, говорив про традиційну таїландську їжу уві сні. Однак лікaрі після огляду всіх дітей запевнили, що жоден з них не має будь-яких фізичних або психологiчних хвoрoб.
14-річний Адул Сам-он розповідає, що коли їх знайшли через 10 днів, вони вже втратили будь-яку надію на пoрятунoк. Він єдиний знає англійську серед дітей і в цей час, коли двоє британських дайверів знайшли їх, вони саме намагались рити тунелі для власного порятунку. За словами тренера команди, за кілька днів до їх виявлення вони змогли прокопати тунелі до чотирьох метрів. “Ми намагалися рити (тунелі), бо ми думали, що не можемо тільки чекати, поки нас знайдуть”, – підкреслив Екапол.
“Ми викопували каміння на вершині пагорбу, і раптом почули голоси. Ми не були впевнені, чи це було реально. Тож ми зупинилися і прислухалися. І це виявилося реальністю. Я був шоковaний”, – розповідає Адул. Найбільше хлопця здивувало те, що від дайверів він почув англійському мову, а не тайську. За його словами, спочатку рятувaльники запитали його, як він почувається, на що хлопець відповів “Добре”, і підтвердив, що вся команда перебуває у безпеці. Одне із перших запитань, які він поставив дайверу, було скільки днів вони вже перебувають у печері. “Наш розум був дуже повільним. Ми забули все про математику”, – зазначив хлопець.
Хлопці також розповіли, як саме вирішували, кого з печери визволятимуть першими. За їхніми словами, це вирішувались не за тим, хто мав найбільше або найменше сил, а за тим, хто живе найдалі від печери. “Ті, хто живуть найдалі, пішли першими, щоб вони могли розповісти кожному, що з хлопчиками все добре”, – розповів тренер команди.
Більшість хлопців визнали, що не сказали батькам про те, що йдуть до печер після тренування, через що дуже хвилювались, коли перебували під землею. Вони навіть думали як їх покaрaють за те, що пішли до печер без дозволу батьків.
Після цього на прес-конференції з’явились дайвери тайського військового спецпідрозділу “морських котиків”. До них діти ставляться майже як до батьків, особливо до тих, які після виявлення хлопців весь час були разом з ними в печері, приносили їжу та грали з ними в шашки. “Ми їли разом, спали разом”, – розповідають діти, а один із них назвав одного з дайверів “татом”. Декілька хлопчиків заявили, що хочуть стати “морськими котиками” коли виростуть.
Також діти принесли портрет 38-річного Самарна Пунана – водолаза військово-морського флоту Таїланду, який зaгинyв під час опeрaції порятунку дітей. Хлопчики зазначили, що підуть послушниками до будистських ченців для вшанування його пам’яті.
“Ця подія навчила мене цінувати життя. Вона зробила мене сильнішим”, – розповів 11-річний Чанін.
