Так вийшло, що я досить пізно подорослішала, а все через те, що у мене була дуже сувора мама. Коли я поїхала вчитися в інститут і зіткнулася з активними залицяннями чоловіків, то абсолютно не була готова до цього.
Дуже скоро я закохалася в одного із залицяльників, і ми почали зустрічатися. Все було добре, поки я не дізналася, що я при надії. Мене відразу ж покинули. Повернутися додому з такою новиною я не могла, тому що прекрасно розуміла, що мама такого не потерпить. Цього я не могла допустити, адже незважаючи ні на що любила свою дитину і хотіла мати рідну душу.
Мама дізналась про все, коли вже пізно було щось робити. Я взяла академічну відпустку і за допомогою друзів на кілька місяців влаштувалася на роботу в ательє. Там я навчилася багато чому, а головне змогла зібрати грошей, щоб піти від мами на квартиру, хай і не надто хорошу і в поганому районі і малесеньку. Працювала я до самого останнього місяця.
У мене з’явився чудовий синочок, а разом з ним безліч негараздів і завдань: де взяти грошей, як далі жити. Практично відразу після виписки я почала працювати на дому. З великими труднощами, але мені вдалося вижити. Замовлень спочатку було мало, але з кожним місяцем я набиралася досвіду і клієнтів, а ще подруга навчила мене копірайтингу, тому жити я мала на що, хай і не в розкошах. Щоночі я засинала з мріями про своє ательє.
Мама іноді нас провідувала, але радості ці візити мені не приносили. Її подарунки ніяк не перекривали ту купу негативу, які вона висипала на мене практично з порога. Тому я робила все можливе, щоб бачилися ми не дуже часто.
Іноді мама пропонувала забрати онука до себе, щоб я всю увагу приділила роботі і змогла міцно стати на ноги. Але я не уявляю собі життя без малюка, та й ця щедрість закінчиться на наступний день. І потім я буду вислуховувати її по кілька разів на добу і до кінця життя. Вона забуде, що запропонувала допомогу сама, а вигадає, що я без неї просто не могла.
Я, спостерігаючи за життям своєї мами, часто їй заздрю, тому що не маю можливості спати скільки хочу, робити що мені подобається, і коли хочеться. Але прекрасно розумію, яка на мені відповідальність лежить і скільки ще потрібно зробити не тільки для себе, а й для синочка. І одне я знаю точно, що ніколи в житті не стану такою, як моя мама, а буду в будь-якій ситуації підтримувати свого сина і допомагати йому в усьому.
Днями мама знову запропонувала свою допомогу, так, між іншим. Зізнатися це дуже спокуслива перспектива. Мати хоч кілька годин в день на роботу або елементарний відпочинок. Може мені варто прийняти її допомогу і трохи видихнути? Або все-таки моральний спокій важливіше можливості робити те, що хочеться?
Передрук без гіперпосилання на ntermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
