Я бачила їх у сервантах різних людей, різних професій і різних інтелектуальних рівнів.
У заможніших було аж два набори – синій і білий, які так само дивилися на мене з лакованого серванту.
Це для мене – «як у всіх»: абсолютно не практичне, абсолютно oгидне і абсолютно зайве, але воно мало бути у всіх, щоб показати, ми однаково успішні і нема різниці, що я санітарка в поліклініці, а ви вчителі у школі.
Всі мають бути якщо не однаково щасливі, то хоч однаково нещасні.
– І що? І що? Зате в тебе є тато!
– Такий?
– Хай буде хлоп як ворона, а все жінці оборона! Не чула таке прислів’я? Наші бабусі щось знали і ти маєш цю мудрість засвоїти.
– Щоб що?
– Щоб бути як всі!
Під цим лозунгом виходила заміж моя бабця, моя мама і вийшла заміж я, щоб бути як всі і мати в житті те, що й всі, основу основ – сім’ю.
Оскільки це «Велике будівництво всього життя» проводиться при високій конкуренції, нечесних підрядниках, які хочуть тільки скористатися вами і втекти на інше будівництво, щоб там теж робити те саме.
Що ви очікуєте збудувати замок, а виходить маленька кімнатка в гуртожитку.
Що ви вже заплатили за великий палац, а вам і показують щось на піску з каміння і болота.
Що ви розраховували збудувати все за декілька років, а все це тягнеться пів життя і вас навколо лиш підганяють і обвинувачують в тому, що ви ні на що не здатні, якщо й досі без підрядника.
О, ні, ви не виганяєте зі свого життя ні підрядника, ні виконроба, ні постачальника, попри те, що бачите як вас безбожно обкрадають в часі, в емоціях, в ресурсах.
Ви продовжуєте це все тягнути, бо ж інші роблять так само.
А вам треба теж сині рибки десь складати. Може не в сервант за склом, то бодай на горище чи в комору, бо ж мамину пам’ять і мудрість слід шанувати!
Автор Ксенія Ропота спеціально для intermarium.news.
Фото Ярослава Романюка.
