Завжди уявляла собі пенсію як тихий спокійний час для відпочинку. Мріяла навіть, що ми з чоловіком купимо будиночок в селі і будемо разом насолоджуватися природою і спокоєм. Адже все своє життя ми пропрацювали, для гарного майбутнього наших дітей. Тепер можна і для себе пожити. Але, як то кажуть, люди не змінюються.
Все своє життя я потерпала від зрад чоловіка. Ні, він не робив це безсовісним чином. Він завжди ночував удома, був уважним до мене і дуже ретельно приховував свої інтрижки. Але приблизно раз в три-п’ять років на моєму порозі з’являлася чергова заплакана жінка, яка стверджувала, що мій чоловік любить тільки її і вимагала відпустити його і не тримати. Я ніколи не розповідала чоловікові про тих візитерок, а він ніколи не показував, що зібрався до когось іти.
І ось, вже на пенсії, мій чоловік знайшов собі «молоду» коханку (на 10 років молодшу за мене) і покинув мене. Ні засудження дітей, ні мої умовляння його не зупинили. Я почуваюсь не добре. Все життя жити, прощаючи зради і в підсумку залишитися одній. Та ще й до жінки, яка на десять років молодша за мене, пішов. Тепер я відчуваю себе ще й старою.
Діти, звичайно, на моєму боці, але мені від цього не легше. Дочка мені радить знайти собі нового чоловіка, підсовує газети з оголошеннями про знайомства, але я і думати про це не можу. Як подумаю – так ще гірше стає. Який нормальний чоловік в такому віці буде вільним? Мабуть, теж якийсь зрадник безсовісний або ще щось гірше. Від нормальних чоловіків жінки на старості років не йдуть. А якщо і трапиться нормальний, то навіщо йому стара, покинута жінка.
Все більше стверджуюсь в думці, що чоловік жив зі мною тільки заради дітей. Напевно, в мені взагалі нічого привабливого немає, раз він постійно зв’язувався з іншими жінками. Подруга запрошує приїхати до неї в гості, вона живе в іншому місті, теж хоче мене познайомити зі своїм братом. Каже, що той дуже пристойний сім’янин, але з недавніх пір вдівець і важко переживає. Ми могли б стати розрадою один одному. Але я ніяк не можу зважитися на це знайомство. Я не знаю, як повернути довіру до людей і впевненість в собі.
Може хтось був у подібній ситуації, і поділиться своїм досвідом, як пережити розлучення на старості років? Розумом розумію, що потрібно жити далі, що розлучення – це не кінець світу, але взяти себе в руки не можу. Дуже сумно. Кому потрібна пенсіонерка з нікчемним життям? Начебто і не відчуваю себе прямо старою бабою, але все ж вік бентежить. Чи реально на пенсії влаштувати своє особисте життя?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
