Все наше життя ми з чоловіком присвятили нашим дітям, але на старість років залишилися одні. Зараз я потребую допомоги найбільше, але мої діти проміняли родину на сите і спокійне життя за кордоном.
Ми з чоловіком дружили з дитинства, і коли мені виповнилося 18 років, ми побралися. Уже в 90 у нас з’явилась третя дитина. Хто жив у ті часи повинен мене зрозуміти – ні роботи, ні доходів. але ми крутились якось. Собі нічого не дозволяли, все діткам, все заради них. І одягнені вони в нас були так як усі і мали ті ж іграшки, що інші, а ми старе доношували, нащо не до обновок було.
Діти виросли мають уже свої сім’ї. Спочатку старша донька виїхала за кордон, а потім усіх за собою потягнула. Хоч як ми з чоловіком не просили, а вони усі осіли в Австралії. Там уже добрий десяток років живуть усі разом. Деяких онуків ми з дідом лиш на екрані телефону й бачили.
А рік тому мій чоловік зліг. Я сама доглядала чоловіка, тому що дуже сильно любила його. Діти фінансово гарно допомагали і просили мене найняти помічницю, але нащо? Я й сама раду усьому давала.
А після 24… Не знаю, щось зі мною сталось. Не можу я і все. Здоров’я підводити почало, колишня робота стала непосильною. Вирішила попросити когось із дітей приїхати на допомогу. Але у відповідь почула неочікуване:
— Мамо, ми не повернемось. Прости і зрозумій. У нас тут родини. Як ми залишим дітей і поїдемо туди, де війна. Грошима допоможемо, але більшого не проси.
Звали нас із дідом до себе, навіть людей знайшли, які нас повинні були перевезти, але я не погодилась. Старе дерево не пересаджують.
Я зрозуміла, що ми зовсім залишилися одні і крім нас двох у нас нікого немає, і ми маємо думати лише одне про одного. Дуже прикро, коли ти все життя віддаєш дітям, а вони на старості ось так віддячують.
18,08,2022
Головна картинка ілюстративна pexels.
