fbpx

Все життя я хотіла мати рідну маму, навіть не маму, а те відчуття, коли ти в тому місці, де тобі спокійно і певно. Найчастіше – це біля мами, а моя ніколи не бувала поруч

Були у мене гарні речі і іграшки, а от мами і відчуття спокою не було. Мене виховувала бабуся, бо мама моя працювала в Італії і не приїжджала роками.

– Виростеш і приїдеш до мене, – казала вона мені і я дуже хотіла якнайшвидше вирости, ніколи не залишала тарілку повною, все вимащувала хлібом, чим дуже тішила мою бабусю.

Думаю, що все у мене було, як у всіх і може й краще, бо я мала гарний одяг і подруги не раз просили щось поносити, а я щедро роздавала все, бо тоді почувалася певною, що мене люблять і цінують, он як хочуть дружити.

Коли закінчувала школу, то була в найкращому платті і вже мріяла, як їду до мами і ми разом гуляємо по пляжу, я їй все-все розказую, що вона не чула за ці роки.

– Ні, Інно, ще отримай якусь професію, бо тут дорого обійдеться навчання, – відказала мати.

Я пішла в швейне училище і практично всі чотири роки відгуляла, а не вчилася. Навіщо мені щось знати, коли я буду біля мами і буду щаслива?

Нарешті довгождана зустріч відбулася. Мама мене міцно обійняла і привела в дім свого чоловіка, де у неї були ще двоє моїх братів і сестер.

Я мала за ними глядіти – водити в школу, готувати їсти і прибирати. Мамі не було цікаво, як ми з Танею лазили в сусідський сад і ось у мене знак, чому мені вчителька не поставила в атестаті відмінно, чому я люблю як цвітуть яблуні. Вона взагалі зі мною не говорила, хіба шпетила, коли я щось не зробила так, як вона того хотіла:

– Важко просто отак зробити, щоб я за тобою не переробляла? Ти думаєш, легко на роботі працювати і ще й вдома?

Я погано знала мову, тому не розуміла про що вона балакає зі своїм Антоніо, а вона домовлялася видати мене заміж, щоб я не висіла й неї на шиї.

– Через рік Моніка піде в старшу школу і тоді ти вийдеш заміж. Все краще, ніж в Україні.

Я хотіла догодити матері, та й наречений мені сподобався. Я ж все одно маю вийти заміж, то чому не тут. Де мама, де вона мені допоможе, підтримає? Просто у неї багато роботи, діти ще вимагають уваги. Але, коли я їй буду допомагати, то вона матиме час і на мене.

Але часу у матері не було та й вона не дуже хотіла зі мною спілкуватися, бо не було про що, розпитає про бабусю і все, на тому по розмові.

Я вийшла заміж, у мене з’явилося двоє дітей, але матір так і не приходила до мене та не допомагала, навіть не завжди відвідувала, коли я її запрошувала в гості.

Я все частіше згадувала свою бабусю, наше подвір’я і стежки, якими я ходила, траву під босими ногами… Бабуся завжди щось вишивала в своїх великих окулярах, кіт терся біля моїх ніг, а я просто дивилася в вікно чи телевізор, гладила кота чи приміряла якісь обновки від матері. Ось за чим я дуже сильно сумувала, за тим моїм раєм. Він, виявляється, був у мене. Але я цього не знала, мріяла, що от у матері, там все буде по-справжньому, а тут таке, не важливе.

Надто пізно я приїхала до бабусі, не стало мого раю і без неї стало все таке чуже. Чуже тут, чуже там, я наче застряла між двома світами і не знаходжу спокою. В Україну нема до кого вертатися, а біля матері нема мені радості, бо й матері у мене нема. Як далі бути – не знаю, що б ви порадили?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page