Василя я зустріла на студентських здибанках, гарний, веселий і такий класичний бабій. Я закохалася з першого погляду, а він не звернув на мене увагу, та й як міг звернути, коли навколо нього дівчата так і вилися і я ніяк не могла до нього підступити.
Але на наступний раз я вже знала, де він буде гостювати. В якій кімнаті гуртожитку і вже постаралася, аби я була біля нього. Він бринькає на гітарі, а я біля нього співаю, адже голос у мене чудовий, він сказав, що любить чебуреки. То я вже йому тарілку напекла і несу, він не знає, як напише реферат, а я вже йому й роздрукувала і в файлик вбрала.
Через чотири місяці я зрозуміла, що при надії і Василь спочатку задумався, а потім каже:
– З тебе вийде добра дружина і мама, а те, що ми на випускному курсі, то тільки на руку.
І ось, я вже дружина і ми живемо то в гуртожитку, а далі батьки нам купують однокімнатну квартиру і ми живемо наче у раю. Так я собі думала, бо мій чоловік не мав ніякого клопоту зі мною: я не докучала розмовами, завжди уважно слухала, які погані у нього на роботі колеги, який він мудрий, а його не цінують. Я вставала раненько аби приготувати йому їсти, хоч дитина ночами просто не давала мені спати і я носила її на кухні по пів ночі, лиш би коханий Василько виспався.
Далі у нас все пішло вгору – він отримав кращу посаду, більше грошей, ми більшу купили квартиру, а однокімнатну здавали. Здавалося б мені можна й не працювати, а сидіти з дитиною, але ні, я пішла на роботу і так само старалася аби чоловік пишався тим, що у нього гарна дружина, доглянута, усміхнена і уважна.
А що він мене не любив? Господи, яка ж дурниця, адже я любила його за десятьох! Кажуть, що притерпиться і полюбиться, то Василю не було в чому й терпіти, адже його нічого в стосунках зі мною й не дратувало, адже я робила все так, як він хотів, вартувало йому зробити мені зауваження і моя поведінка чи мої слова ніколи більше не повторювалися.
А тепер ось він вимагає аби я його зрозуміла і прийняла його рішення, бо у нього кохання. Це така моя заплата у долі за всі ці роки старань? Що це взагалі таке?
Всі наші родичі і знайомі, всі були на моїй стороні, казали йому в очі, що він просто не знайде кращої дружини і хай просто собі погуляє, але не робить кардинальних кроків. Але його було не переконати.
– Василю, я все тобі пробачу, бо всяке буває. Ми ж стільки років разом, – казала я йому, але він подав папери і все.
Йому залишилася однокімнатна квартира, а мені наша велика, але він думав, що з коханою буде жити щасливо в такій малій квартирі.
Я попросила доньку аби мені нічого про тата не розказувала і всі ці роки вона так і робить. Ми ніде з ним не пересікаємося, окрім вимушених – весіль і хрестин, але там я стараюся так сидіти аби його не бачити. Якщо за ці роки я йому сказала хоч двадцять слів, то буде добре, навіть стараюся вітатися кивком.
Маю великий на нього жаль і не можу зрозуміти. Чому у мене нічого не вийшло, а в цієї його, яка його знала тиждень, вийшло його до себе прив’язати на все життя. в чому секрет – хтось знає чи це просо незбагненне?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
