Але так виходило, що скільки б Ірині не давали, скільки б уваги не приділяли, але їй все було не те.
То погана компанія, то вчитися не хоче, хоч батьки й вмовляли, а далі були змушені перевести її на платне навчання, яке вона не відвідувала. Навіть не скінчила коледж і сказала, що буде працювати і їй треба гроші на оренду квартири. Батьки давали і всі розмови були про Ірину, і яка вона у них безталанна.
Про те, що мені скоро поступати, якось і до уваги не бралося:
– Ти добре вчишся. Що тут переживати?, – дивувалася мама.
Вони не переживали, як я вчуся, який у мене хлопець, коли у мене весілля… Всі їхні думки були зайняті Іриною, де вона і коли нарозумиться.
Коли вона прийшла востаннє, то було зрозуміло, що коштів її реабілітація займе багато. Вони продали машину і чекали, що я теж долучуся до порятунку любої сестри.
Але я й оком не змигнула, бо ми тільки одружилися з Сергієм і я не планувала відкладати весільну подорож.
– Не такою я тебе виховувала, – казала мені мати, – Сестрі потрібна допомога, а ти? Скільки грошей викинути на тиждень? А це твоя рідна сестра.
– Для цього у неї є ви, – я поставила крапку в цій дискусії.
Так, я її не любила, а за що мені треба було її любити? За те, що у мене не було батьківської уваги, нормального одягу і речей, бо все йшло за нею у бездну?
– Тобі це ще боком вилізе, – сказала мама і почала чекати, коли ж вилізе.
А я після подорожі закотила рукави і давай по дванадцять годин працювати в компанії, де мене помітили і оцінили. Мій чоловік так само був працьовитим і без шкідливих звичок. Через п’ять років ми мали власну квартиру з ремонтом, а сестра батькам привела чоловіка з вимогою дати їй пожити у їхній квартирі.
– Донечко, – звернулася до мене мама, – Ти б не пустила нас з батьком до себе? У вас така квартира велика?
– Чому ви в своїй не живете, – спитала я її.
– Ірина привела чоловіка і як ми там помістимося всі?, – дивувалася моїй глупоті мама.
– Ні, мамо, не пущу, бо в квартирі вашій і моя частка є, а я її не планую віддавати Ірині.
– Що ти так на неї закусилася? Та їй зараз підтримка потрібна як ніколи!, – не розуміла мене мама.
– Хай. Але ви жити з нами не будете, – сказала я і мама далі вже слів не підбирала, закінчила тим, що правильно вона все робить, що Ірину підтримує, бо від мене торішнього снігу взимку не дочекаєшся.
Батьки зробили задумане і я бачила, що їм дається дуже дорого оренда квартири, хоч і на околиці міста, тому я давала їм гроші на оренду. Мама брала, зціпивши зуби, мовляв, все одно серджуся і ніякі гроші цього не змінять.
А недавно сестра до мене в гості постукала, мовляв, позич, сестро грошей, бо нам дитинку треба.
– Чому ти прийшла позичати до мене, – здивувалася я.
– А куди ж? у тебе он все як чудово, а мені треба. А у банках такі відсотки, що ми й не розрахуємося, – казала сестра і я чітко розуміла, що вона мені не планує гроші віддавати.
Я їй відмовила і так само вислухала, що у неї в житті все через пень-колоду, а я, рідна сестра, її не допомагаю.
Я мовчки закрила двері, щось говорити не бачу сенсу, бо вона не зрозуміє. Ось така моя притча.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
