Таня сумно дивилася на себе в дзеркало, після появи доньки вона помітно додала. Лізі був уже майже рік, а вага Тетяни залишалася незмінною.
– Кириле, можливо, ти зможеш 2-3 рази на тиждень увечері чи у вихідні посидіти з Лізою? – несміливо запитала вона чоловіка.
– З чого це? – Не відриваючись від комп’ютера, спитав Кирило.
– Я хочу ходити у тренажерний зал. Привести себе у форму. – Таня стояла перед ним, винувато опустивши голову.
Кирило фиркнув:
– Змирись, Танечко, ти завжди була схильна до повноти. Та й мені треба було подумати про це заздалегідь, коли одружився з тобою. Тобі ходити в тренажерний зал те саме, що викидати гроші на вітер, все одно не допоможе. Гроші, які, між іншим, я заробляю. – Кирило скривився, розглядаючи дружину, а потім знову уткнувся в монітор. Таня зітхнула, хоча, мабуть, іншої реакції вона й не чекала.
Їй було дев’ятнадцять, вона навчалася на другому курсі медичного коледжу, коли вони познайомились. Кирило був старший на десять років. Мужній, вольовий, дбайливий… Чи їй юній та недосвідченій так тільки здавалося? Квіти, милі дрібнички, катання на машині нічним містом, перший у її житті похід до ресторану та пропозиція руки та серця.
Кирило здавався їй втіленням мрії. Мама також швидко схвалила вибір доньки. У неї вистачало турбот про молодших братів і сестру, тому новина про те, що дочка виросла і починає самостійне життя, була сприйнята нею як: баба з воза, кобилі легше. Батько пішов із сім’ї багато років тому, матір крутилася, як могла.
Саме тому Таня і вступила до коледжу, щоб скоріше здобути спеціальність, піти працювати та стати самостійною. Вступити до інституту та продовжити навчання вона планувала після, адже вчитися ніколи не пізно. До речі, Кирило запевнив, що Таня спокійно зможе закінчити коледж, його зарплати буде достатньо, щоб утримувати сім’ю.
Справили скромне весілля по-сімейному. З боку Кирила була тільки його мама, яка мало говорила і дивилася на всіх гордовито, підібгавши тонкі губи. Кирило не приховував, що вже був одружений і стверджував, що це була велика помилка. Колишня дружина була нікудишньою господинею, вдома був вічний безлад, готувати не вміла зовсім, «добре, хоч дітей не було, такій, як вона не можна довірити виховання» – скаржився Кирило на колишню.
І навіть якби хтось сказав Тані: «втікай від нього!», вона все одно не послухала б. Натомість вона думала, що стане ідеальною дружиною, для коханого. Вона вже добре готує, і прибирання будинку давно було на ній, та й дітей вона любить, і навчилася про них піклуватися, допомагаючи мамі з молодшими.
Спочатку все йшло гладко. Таня вчилася, а після навчання встигала приготувати смачну вечерю, щоб порадувати чоловіка. Вона уявляла собі, що потім вони разом дивитимуться фільми чи підуть на прогулянку, але натомість Кирило постійно казав, що втомився і йому треба відпочити. А відпочивав він, сівши за комп’ютер. У вихідні вони також майже нікуди не ходили. Тані було сумно, коли подруги у групі розповідали, як вони весело проводять час.
– Кириле, чому ми нікуди не ходимо? – заїкнулася якось Таня.
– Щоби кудись ходити, потрібні гроші. Я тягну все на собі. Ти думаєш, у нас мало витрат? – різко відповів Кирило. Таня опустила очі, їй раптом стало ніяково, що вона не працює і не вкладається в сімейний бюджет. Так, за нудними, мовчазними вечорами минула зима.
– Кириле, мені потрібні чоботи і пальто, незабаром весна, а в мене немає одягу. – завела якось розмову Таня. Зазвичай Кирило видавав їй щотижня гроші на продукти, необхідні дрібниці для дому та для неї самої. З цих грошей Тані вдавалося купити собі нову сорочку чи кофтинку, але на верхній одяг не вистачило б.
– Добре, у вихідні поїдемо до магазину і все купимо. – пообіцяв Кирило.
У вихідні вони справді поїхали до торгового центру. Таня сяяла в передчутті обновок.
– Дивись, які чудові чобітки! – Вона із захопленням показувала чоловікові витончені чобітки на каблучку, що ідеально сидять на її нозі.
– Такі гроші за чоботи? – Кирило насупився, глянувши на цінник. – Ось, ідеальний варіант: не дорого і зносу не буде. – Він простяг дружині грубі черевики на товстій підошві.
– Це скоріше на бабусю. – Усміхнулася Таня, подумавши, що чоловік просто нічого не розуміє в жіночій моді.
– А я кажу, нормальні черевики. До того ж плачу за них я. – відрізав Кирило.
Така сама історія сталася і з пальтом. Яскраво синє, приталене з м’якого кашеміру пальто залишилося в магазині, чекати на свою нову господиню, а з Танею додому поїхав сірий нудний пуховик, схвалений Кирилом: «тепло, не марко і не дорого». Таня засмутилася, але змирилася, зрештою, чоловік має рацію, весь сімейний бюджет на ньому.
Коли коледж було закінчено, Таня сказала Кирилові про свій намір продовжити навчання в інституті.
– Навіщо тобі ще вчитися? Танюш, навчання – це не твоє. Давай будемо чесні, ти особливим розумом не вражаєш. – відповів Кирило. Таня і здивувалася і засмутилася. – Не всім треба бути розумними та мати вищу освіту. Я тебе люблю.
– Тут же додав Кирило і ласкаво обійняв її. Таня подумала, можливо, він має рацію. Та й медсестра – чудова, важлива та потрібна професія. До того ж так вона швидше почне заробляти та робити свій внесок у сімейний бюджет.
Таня знайшла роботу, і їй все дуже подобалося. Незручно було лише діставатися. Якщо раніше Кирилу було по дорозі відвозити її вранці до коледжу перед роботою, то тепер вона працювала у протилежному боці.
– Знаєш, я могла б теж здати на права і купити просту, уживану машину. Мені було б так зручніше діставатися. До того ж, я тепер отримую зарплату, зможу платити сама. – Таня, посміхаючись, поділилася своєю ідеєю із чоловіком.
– Які тобі права? У тебе з рук вічно все валиться. Ти знаєш, яка зосередженість потрібна за кермом? На першому ж перехресті в’їдеш у когось, а мені розрулювати. – Тут же відкинув Танину ідею Кирило. – До того ж ти, справді, нарешті почала заробляти, а значить, витрати ми тепер можемо ділити навпіл. Хоч на відпустку наскладаємо. – додав він.
Таня знову подумала, мабуть, чоловік має рацію, все ж в нього он якийсь стаж водіння. І чому вона така вдалася нерозумна, не здатна? Таня зітхнула, але прийняла ситуацію. А у відпустку вони потім, і справді, поїхали. А після відпустки з’ясувалося, що Таня при надії. Таня зраділа, дізнавшись про цю новину, та й Кирило, здавалося, був задоволений. Але коли зʼявилася на світ Ліза, всі обов’язки, пов’язані з донькою, лягли виключно на плечі Тані.
– Ти мама! Твій обов’язок виховувати дітей. – щоразу відповідав Кирило, коли Таня просила допомогти з донькою.
– Але ж ти батько. – намагалася настояти на своєму Таня.
– Я чоловік, я заробляю гроші. До речі, витрат зараз значно побільшало. Тож я свої обов’язки виконую. Не забувай і ти виконувати свої. – Кирило явно натякав на те, що Таня не завжди встигала тепер приготувати повноцінну вечерю чи вчасно прибрати. – І так, треба було б на чомусь заощадити, витрати, справді, дуже зросли. Ти все одно сидиш удома, а гуляти з візком можна і в старих речах. – додав Кирило, тож Тетяна втратила походи в перукарню і на манікюр, і обновки. Мама Кирила в їхньому житті зовсім не була присутня. Мама Тані, вислуховуючи доньку, тільки зітхала: “А кому зараз легко, у тебе хоч чоловік є”.
З недавніх пір Таня помітила, що Кирило дивився у її бік все рідше, тому вона прискіпливо розглядала себе в дзеркало і розуміла, що змінилася. Звичайно, їй хотілося виглядати краще і для себе і для чоловіка, тому вона звернулася до нього з проханням про тренажерний зал, але знову отримала відмову та ще ці “шпильки”.
У вихідний Тетяна як завжди гуляла з Лізою у парку. Сьогодні вона з сумом і навіть заздрістю спостерігала за іншими матусями. Так, більшість із них гуляли з дітками у спортивних костюмах чи джинсах, але вони не були такими заношеними, як Танині речі. Та й виглядали інші матусі свіжіше і краще, ніж Таня зі своїм відрослим корінням, зібраним у вічний тепер пучок. А особливу заздрість у неї викликали сім’ї, де й тато вийшов на прогулянку із дружиною та дітьми.
Таня любила доньку всім серцем і жодного разу не пошкодувала про її народження, але все частіше починала усвідомлювати, що Кирило – не був тим самим втіленням мрії, як їй здавалося під час знайомства.
– Таню! Оце зустріч! – Від сумних роздумів її відірвав веселий знайомий голос. Таня обернулася і побачила сусідку по парті Марину.
– Привіт! – Таня постаралася, щоб її голос звучав весело. Вони не бачилися зі школи. Таня після дев’ятого пішла до коледжу, Марина продовжила навчання, потім збиралася вступати до інституту. Зараз їм обом було по двадцять п’ять, але Таня одразу помітила, що виглядає значно гірше за колишню подругу.
– Ну, розказуй, як ти? Твоя донечка? – Марина присіла на лаву поруч і з розчуленням подивилася на Лізу, яка якраз захоплено порпалася в пісочниці. Таня ще не встигла навіть рота відкрити, а Марина затораторила про себе. – А он мої, близнюки, уявляєш?! – Марина махнула рукою, вказуючи на чоловіка, що грався неподалік з двома хлопчиками, трохи старшими за Лізу. – І головне все так спонтанно вийшло. Я ще в інституті навчалася, а Сашка мій уже працював. Випадково друзі познайомили. Це було кохання з першого погляду, а потім, бах, а я вже при надії. Злякалася дуже, ну яка дитина, адже треба довчитися, я ще тоді і не знала, що там цілих двоє. Але Сашко наполіг. Ой і хапнули ми, доки я диплом отримала, я на пари бігаю, Сашко з малюками сидить. Допомагати особливо не було кому. Я з малюками – Сашко на роботі. Але нічого викрутились. – сміючись, розповідала Марина. – Я як вчитися закінчила, Сашко відразу на другу роботу влаштувався, я кажу, навіщо, ти ж втомлюєшся? А він одне повторює: не хочу, щоб моя сім’я чогось потребувала. Пощастило мені з ним, Танько. – Розповідаючи, Марина люблячими очима дивилася на своїх хлопчаків і махала їм рукою. – Зуби різалися, я мало не збожеволіла, уявляєш, відразу в двох. А Сашко з роботи прибіжить, поїсти приготує, йди, каже, відпочинь, хлопчиків забере, грається з ними. Ну зараз уже легше. На роботу хочу скоріше вийти, щоб Сашкові легше було, чекаємо місце в яслах. А він проти, сиди, каже, щонайменше до трьох років. Золотий він у мене. – Марина знову тепло посміхнулася. – Ой, а ти як? Бо я все про себе.
І тут Таня остаточно зрозуміла, що вона могла відповісти на запитання: а вона як? Про все говорив її зовнішній вигляд: втомлена, з мішками під сумними очима, розпатлана, погладшала, та й це відросле коріння. Марина ж просто сяяла, та й постать її приховувала, що вона народила близнюків. Адже й Таня колись була невагомою та усміхненою. Таня не витрималася і все розповіла.
– Втікай від нього, подруго. – похитала головою Марина. – Втікай поки не пізно.
– Куди я піду? Без грошей, без роботи, з маленькою дитиною на руках. Мені зараз без чоловіка ніяк. – розвела руками Таня.
– Діло, звичайно, твоє, але як на мене, вже краще одній з дитиною, ніж з таким чоловіком у лапках. – висловила свою думку Марина.
Повернувшись додому, Таня згадувала цю зустріч. Адже вона, Таня, ніколи не була ані ледаркою, ані бездумною, це все їй навів Кирило, бо йому було так зручно. Таня рішуче зібралася у своє нове життя. Обдзвонивши кілька дитячих садків, Таня знайшла роботу няньки з умовою, що Лізу без черги візьмуть у ясла. Пообіцяли до вересня, Лізонці якраз виповниться півтора роки.
За два місяці Таня, заощаджуючи на продуктах, винаходячи нові рецепти, так щоб Кирило не помітив економії, вона відклала трохи грошей на оренду кімнати в кгуртожитку. І одного чудового дня, Кирило прийшов з роботи в порожню квартиру, на кухонному столі лежала записка: «На розлучення вже подала».
З цього почалося Танине нове життя. Так, було не просто, але Таня розуміла, що вона старається для себе і для доньки, і їй не треба було, приходячи додому, годинами готувати для людини, яка все одно знайде до чого причепитися (недосолила, м’яса можна було б і більше). Не треба було й вислуховувати, що вона далека від освіти, ні на що не здатна, ніколи не стане легшою і таке інше.
До речі, ритм нового життя, допоміг Тані схуднути і без спортзалу. Хороший фітнес, коли заощаджуєш на проїзді і біжиш на роботу з санками кілька зупинок. Поступово все налагодилося. Про добру і чуйну сусідку медсестру швидко дізнався весь будинок. Кому уколи, кому тиск виміряти. У відповідь сусіди дякували, хтось частуванням, хтось невеликою сумою.
Коли Ліза перейшла з ясел до основної групи, Таня повернулася до лікарні, тут зарплата була більшою. Кирило свого часу розлученню не перешкоджав, аліменти приходили, як належить. Зустрілися вони передусім раз у суді.
– Прибіжиш назад проситися, не прийму. – гордо заявив він.
– Не прибіжу. – твердо відповіла Тетяна.
– Та ти ж без мене нічого не зможеш у цьому житті. – почав Кирило, але Таня його не дослухала.
Друга зустріч відбулася через шість років. Таня з донькою виходила з дитячого відділу, де вони купували шкільне приладдя, цього року Ліза йшла до першого класу. Кирило навіть не відразу впізнав свою колишню дружину: погарнішала, пострункішала, модно одягнена, блиск в очах.
А ось Таня впізнала його одразу. Такий же пихатий і пихатий, ось тільки постарів і помітно розплився. Поруч із ним йшла жінка, з коляскою. Таня уважно подивилася на неї і впізнала себе багато років тому: втомлений сумний погляд, навіть переляканість якась, пучок з блискучого волосся, запраний спортивний костюм. «Біжи від нього!» – Захотілося крикнути Тетяні, але вона промовчала і пішла далі. А ось Кирило зупинився здивовано проводжаючи поглядом колишню. Він навіть хотів погукати Таню, раптом прокинулася цікавість, захотілося поглянути на дочку. Але тим часом до Тані підійшов чоловік.
– Ну що, дівчатка, все купили? – весело запитав він.
– Так! – Дзвінко відповіла Ліза і підняла вище яскравий шкільний рюкзак. – Там все-все є! Зошити з поні, пенал, олівці, фломастери та фарби. Я сама все вибирала. – похвалилася Ліза.
– Молодець! – Чоловік погладив дівчинку по голові. – Вдома все покажеш. А я поки що в магазин сходив, продукти купив і вже відніс до машини. Вас пішов зустрічати. – Пояснив він і запропонував. – Але подумав, поки доїдемо, поки приготуємо, ходімо краще в кафе обідати.
– Ура! – Зраділа Ліза.
– Дякую. – Усміхнулася Тетяна і поцілувала чоловіка в щоку.
Володимира вона зустріла два роки тому. У лікарні. Він тоді потрапив у автопригоду. Тетяна так дбайливо доглядала його, що він не захотів з нею прощатися, коли виписався. Почав залицятися. Таня, згадуючи попередній шлюб, була насторожена, але Володимир по-справжньому оточив її турботою та увагою. Лід розтанув, і рік тому вони розписалися.
Зараз у сім’ї очікувалося поповнення, термін був ще невеликий, тож Кирило не помітив. Але помітив усе інше і його розгублений погляд, яким він проводжав Таню, змiнився злістю. Тому, коли втомлена жінка поряд із ним запитала:
– Кириле, чому ми зупинилися? Матвія скоро годувати треба.
Він з роздратуванням відповів:
– Могли б нікуди не ходити, ти із цими магазинами тільки гроші витрачаєш!
– Але Матвій виріс із усього, потрібні нові речі. – Спробувала пояснити жінка. Кирило пирхнув невдоволено і увійшов до магазину. Вона задріботіла слідом.
А Таня, під руку з Володимиром, за руку з Лізою йшла тим часом у протилежний бік. І була щаслива.
