Сусідка швидко сунула йому в руки худенького, брудного котика.
– Віднеси його подалі. А то внуки звідкись притягли, а мені він не потрібен. Ось і віднеси його куди-небудь. Та так, щоб діти не знайшли. А то ж знову притягнуть.
Сказавши це, вона тут же зникла в під’їзді. Гриць задумливо дивився на замазуру. Йти нікуди не хотілося, та й шкода йому котика стало. Він так довірливо заглядав йому в обличчя і тихенько мурчав. “Гаразд, віднесу додому, а там видно буде” – подумав хлопець і заскочив у під’їзд.
Мама звичайно, була незадоволена. В її чистенькій квартирі тільки кота не вистачало, та ще такого непоказного. Батько, захоплений футболом, тактовно промовчав.
– Неси його куди хочеш, навіщо взагалі його у тітки Тані взяв? А вона теж добра, зіпхнула свою турботу на пацана… – Мама обурено виписувала Грицеві.
Кошеня тихенько сиділо на руках і уважно слухало. Від цієї гучної жінки так смачно пахло, що у нього забурчало в животі і закрутилася голова. Він простягнув лапки в її бік і соромливо сказав:
– Мяу…
Це “мяу” прозвучало зовсім як “мама”. Жінка замовкла, зблідла і нерішуче забрала кошеня у Григорія. А нещасна тварина, яку тільки й робили, що передавали з рук в руки, раптом припала до неї, закривши очі і задоволено зітхнула.
– Роздягайся. Обідати йди. – Кинула мама синові і понесла кошеня на кухню.
– Їж, не поспішай. Та лапами ж не лізь!!!
Звуки ніжного чавкотіння, тремтяча від жадібності голова. Кошеня їло так, наче боялося не встигнути…
Немов його обмежили у тимчасових рамках і від того, чи встигне воно з’їсти те, що йому поклали – залежала його доля.
Гриць побачивши вираз обличчя матері, позадкував. Він був тут однозначно зайвим і постарався якомога швидше піти в свою кімнату. Кошеня впорається з мамою і без нього, та воно уже й так “поклало її на обидві лопатки”.
Батько підморгнув Грицеві і продовжив дивитися телевізор.
Через рік, кіт Валет вже зовсім не нагадував того замазуру. Переможена мама щодня платила “данину” своєму підкорювачеві. Їжею, турботою і любов’ю.
А тітка Таня, що зрідка заходила за сіллю, поглядала в бік Валета з погано прихованою заздрістю. Ось бувають же такі гарні коти! І де таких тільки беруть? Вона так і не впізнала в ньому того самого, непоказного котика.
Автор: Iвoлга.
Фото ілюстративне.
