Доля відміряла їм тільки п’ять років щастя: знайомство, весілля, народження сина, а потім діагноз, невтішний, який поставив крапку в її молодому житті.
Трирічному синочку ще так потрібна жіноча рука і ласка, бо йому, татові Андрію, треба на роботу ходити і гроші заробляти.
Теща і мама добре розуміли зятя і сина, не проти були взяти внука в свої родини, хоч обидві ще працювали, але гадали якось упоратись і навіть посперечались, у кого краще буде дитині. Та чоловік вирішив найняти няню.
Дві його сім’ї – рідна і близька – прийняли це рішення в штики: як, чужа тітка виховуватиме малого сирітку, коли є люблячі бабусі?! Та чоловік був незворушний, через агентство знайшов таки няню.
На той час його Матвійко вже кілька днів ходив у садочок, але важко звикав до колективу. Його потрібно було швидше забирати, щоб звикав поступово.
Андрій попросив допомоги в тещі, потім у мами, щоб допомогли адаптуватися хлопчикові, але обидві жінки були не в захваті і від дитсадка, мовляв, хворітиме дитина часто, проте згодилися по черзі забирати Матвійка.
Та, дізнавшись про няню, дві мами збунтувалися. Накрутили себе, що це неодмінно має бути молода жінка, тож до гріха недалеко, бо їй буде не до його сина, якщо вона покладе око на батька дитини.
Доки Андрій домовлявся з нянею, віком трішки молодшою за його маму, Матвійком опікувалася теща. Вона вже мала забрати внука з дитсадка і чекати зятя, який прийде знайомити сина з нянею. Але вдома нікого не було, слухавку теща не брала, вихователька сказала, що Матвійка забрала бабуся, як і домовлялися.
Прийшовши до тещі, Андрій намагався з’ясувати, що сталося, і забрати сина, але хлопчик заснув і тесть просив його сьогодні не будити, а забрати завтра.
Теща ні з того, ні з сього почала докоряти зятеві: і дружину не беріг, і їх не поважає, і про сина не дбає, а хоче собі полегшити життя. Андрій всі ті претензії тільки мовчки вислухав, зважаючи, що на тещу звалилося таке горе, то вона й шукає винного в нещасті, нібито то йому все одно.
Наступного дня внука в садок не відвели, мовляв, захворів, але лікуватимемо домашніми засобами. Через день Матвійко з татом уже йти не хотів, бо вдома на нього чекає зла тьотя. Цього вже Андрій стерпіти не міг і строго запитав тещу, чому вона налаштовує дитину проти няні. Теща відповіла підвищеним тоном. Щоб не налякати сина, Андрій підхопив його на руки і вийшов з квартири. Матвійко запхинькав, тесть знімав цю сценку на відео. Андрій устиг сказати, що більше внука вони не побачать.
На щастя, зі своєю нянею хлопчик подружився швидко, щоправда, кілька раз перепитавши, ми вона не та зла тьотя, про яку говорила бабуся. Жінка дитячої мови так і не зрозуміла і просила казати їй «тьотя Ліна».
Матвійко повправлявся трохи в звертанні, але через декілька днів став кликати її бабусею, бо насправді вона хлопчикові дуже нагадувала його рідну бабусю.
Пані Ліна цьому тільки зраділа. Вона так прив’язалася до родини, що часто залишалася в них ночувати, а вранці смажила млинці й заварювала таткові каву, потім відводила його в садочок, поверталася на квартиру поприбирати, зварити татові щось на вечерю, після обіду в садочку забирала Матвійка додому, бо він там не хотів спати, а засинав удома під бабусі Ліни казку.
Якось Андрій попередив няню, що приїде пізно, бо в них у колективі намітився корпоратив, щоб вечерю йому не готувала, сама вклала Матвійка спати, і залишалася в нього до ранку.
Коли пані Ліна ще гуляла з дитиною, біля них зупинилось авто, відчинились дверцята, і Матвійко підбіг до чоловіка: «Дідусь приїхав». Вийшла з машини і його дружина, здивовано й безцеремонно витріщилась на Ліну, сподівалась, напевне, побачити значно молодшу, а не даму свого віку: «Сьогодні Матвійко ночуватиме в нас, а ви вільні».
Ліна на те, що Андрій нічого про це не казав, але хлопчик уже був у бабусі на руках. Не встигла няня отямитися, як подружжя швидко сіло в машину. Ошелешена Ліна телефонувала й телефонувала Андрію, але він слухавку не брав.
Ввечері, повертаючись додому, чоловік побачив пропущені дзвінки, зателефонував Ліні, з’ясував усе, вибачився і запевнив, що все добре. Вранці, замість роботи, подався до тещі, та йому навіть не відчинили, мовляв, мають факти, що він не виконує свої батьківські обов’язки, і не дає їм бачитися з онуком.
Довго не думаючи, Андрій з позовною заявою звернувся до суду. Його представником була молода адвокатеса Ірина Володимирівна, а свідчила няня Ліна, яку він змушений був посвятити в їхні родинні перипетії, та вихователька дитсадка, яку даремно намагалася задобрити сторона відповідачки.
Як аргумент тесть надав відео, де зять забирає від них онука, були надумані свідчення їхньої сусідки, і як козир – відео з корпоративу від тестевого «доброзичливця», що працює з Андрієм, мовляв, вечір, тато розважається, а син за ним вдома плаче з чужою людиною.
З боку тестя був досвідчений адвокат, але блискуча промова Ірини Володимирівни переконала суд, що Андрій є гарним батьком, і дитина має проживати з ним, а він у свою чергу має давати можливість дідусеві та бабусі бачитися з онуком.
У цієї історії ще одна добра новина: між Іриною та Андрієм проскочила іскра симпатії, вони почали зустрічатися. Чи переросте це у велике кохання, в Матвійко матиме повну сім’ю, покаже час.
Фото Олександри К.
