Ми з Максимом зійшлися після тридцяти як дорослі люди, незалежні від батьків матеріально, кожен мав роботу, улюблені заняття, розуміння, що таке чоловіча і жіноча робота в домі.
На думку Максима, він мав все ремонтувати, а я мала робити все інше. Я наївна й погодилася і хочу пункт про свою наївність пояснити.
Я геть не білоручка, не подумайте. Я смачно готую, мама працювала в нічні зміни, то я сама собі могла й сніданок зробити і вечерю, тримала чистоту в дому, бо шкодувала маму, яка приходила після роботи геть втомлена.
Заковика була в тому, що ми з мамою жили вдвох, харчувалися вдвох, готували на двох. Я поняття не мала скільки чоловік може їсти. Я припускала, що більше за мене на пів порції. Але те, що я побачила в вигляді апетиту Максима було за межею, як на мене.
Розумієте, він з’їдав все, що було приготовлене на два дні мною сам. Його не хвилювало чи я прийшла з роботи голодна, бо в хаті не було й окрайця хліба. А виходити з дому він не хотів, бо я й так йду додому.
– Я працюю з дому, люба, і це робота високооплачувана!
Я мовчала і перепрошувала, переговорила з мамою і вона сказала, що, видно, я мало готую.
– Доню, чоловік більше їсть, то й готуй більше.
Але справа в тому, що для Максима не підходило зварити каструлю борщу і товченої картоплі з салатом з капусти. Аж ніяк.
Мало бути м’ясо щодень і будь-якому вигляді, риба йшла і салати теж дорогі – з сиром, помідорами, куркою, піци саме собою, різноманітні лаваші, гарячі бутерброди…
Через кілька місяців виявилося, що у мене просто не вистачає зарплати аби прогодувати чоловіка!
Коли я почала йому на те жалітися, що він геть не розраховує на те. Що у нього є ще дружина, яка приходить голодна, то він зробив подвиг і почав лишати мені гарніри…
Але й це виявилося не кінцем.
Виявилося, що у мене немає зайвого часу, бо я приходжу додому і мию гору посуду, прибираю за ним ті крихти, які він розкидає по хаті і готую їсти. У мене немає ніякого особистого життя, бо я не маю часу зустрітися з подругами, засісти з вишивкою і просто подивитися кіно!
Але не це стало останньою краплею.
Коли я витратила всю свою зарплату, то попросила в чоловіка гроші на продукти. І те, що я побачила, мене вразило. Чесно. Я не знаю чи якийсь олігарх дає дружині так гроші на брендову сукню, як мій простягнув мені п’ятсот гривень зі словами:
– Що б ти без мене робила.
Я пішла плямами… Далі перейшла на фальцет… Далі сказала, щоб ноги його не було в домі, як я вернуся з роботи.
Так, одразу ж зателефонувала свекруха, яка сказала, що в її сина завжди був гарний апетит і це означає, що людина здорова і вона такого сина мені, невдячній, віддала в руки, а він схуд за цей час!
– Ти не думай, що ти когось собі знайдеш! Твій час пройшов! А мій син ще таких матиме сто!
Я скинула виклик, бо вже моя мама телефонувала з пропозицією позичити мені грошей аби я змогла прогодувати це золотце.
– Доню, я тобі позичу. Хай собі Максим відкладає гроші, ти ж добре заробляла.
– Мамо! Я тобі перетелефоную!
Кілька днів я була абсолютно щаслива, в тиші і ліні, і з повним холодильником.
Але потім застала в своїй квартирі чоловіка і запах горілого, кухня була завалена посудом, немитим посудом, на столі стояли квіти і тортик.
– Я хотів зробити тобі сюрприз.
Я зморщила носа і аж ноги почали терпнути, бо я мала те все відмивати!
– Сюрприз вдався. Добре, повечеряємо та поговоримо і про сімейний бюджет, і про розподіл обов’язків, якщо ти хочеш вернутися. Бо я дуже сильно сумніваюся, що хочу цього. А щоб ти не дуже довго мудрував про легку роботу, то вже ставай чистити те все, що тут на куховарив.
Ми говорили чи не вперше відверто, не знаю чи він мене почув, але поки погоджується на такі умови. Думаєте, є шанс?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
