fbpx

Ви, мамо, що? І за Сашка молитесь? – аж підскочив її менший Павлик коли проходив повз її кімнату і ненароком почув її вечірню молитву. – Він… Ви ж знаєте, мамо хто він і де, а я ж… Після всього що вони накоїли, ви за нього молитесь?

Сонце пекло немилосердно, а старенька Валентина поволі йшла селом до магазину. Порожні вулиці і розпечений асфальт. Воно і добре, так і потрібно. Не буде чути Валентина за спиною перешіптування, ніхто не ставитиме незручні запитання.

Зав’язала старенька хустину так, аби й очей не було її видно, низко опустила голову і йде думи свої перебираючи. Зупиниться на хвильку, зітхне тужливо і далі міряє життя важкими кроками.

Сама, сама! Уже й забула коли з людьми балакала. Хіба оце Ліда з магазину…

— Доню, дай хлібчика і олійки.

— Як ви, тьоть Валь?

— Та все добре, дитинко.

Ото і вся її мова. Чимчикує поволі назад додому ще нижче зігнувшись. Ніби буханець отого хлібчика важезний і під його вагою гнется до землі старенька.

Порожній дім. Ніколи у неї не було статків. Ото з чим залишилась удовою, з тим життя й прожила. А коли їй було щось купувати? У неї ж двоє хлопчаків-пагодок. Усе їм, усе для них.

Згадала і знову важко зітхнула. “Діти, діти. – подумала вкотре, – Хто б знав, що скільки прикрощів через вас матиму на старість. Хто б знав…”.

Можливо, якби заплакати, то полегшало б, але сльози висохли. Не може вона ні плакати, ні голосити. Заклякла, завмeрла вся, оніміла. Лиш думи одна чорніша одної, ото і все, що залишилось у неї від почуттів людських.

— Ви, мамо, що? І за Сашка молитесь? – аж підскочив її менший Павлик коли проходив повз її кімнату і ненароком почув її вечірню молитву. – Він… Ви ж знаєте, мамо хто він і де, а я ж… Після всього що вони накоїли, ви за нього молитесь?

Схопив сумку свою дорожню і вискочив у ніч, тільки й почула Валентина, як машина з двору рвонула.

Ото останній раз вона свого меншого і бачила. А старший? “Е-х, діти, діти. Хто б знав, що так усе буде?”.

Розумними вони у неї росли не по роках. Іншим додаткові заняття потрібно було, а її Павлик і Сашко усе самі. Навчались гарно обоє з золотою медаллю школу скінчили. Якось разом вирішили обрати благородну професію лікаря. Змалку обоє мріяли рятувати і допомагати. А вона й рада. Чоловік у неї теж у сільській лікарні терапевтом працював. Раділа, що сини пішли батьковою стежиною.

Навчатись Сашко поїхав першим у Донецький національний медичний університет, за ним і Павлик наступного року потягнувся. Обоє мріяли хірyргами стати.

Скінчили. Сашко у Донецьку залишився працювати, там і одружився скоро, а Павлик у столиці осів. Здавалось, живи, радій, та чекай онуків. А тут 2014.

Кликав Павлик Сашка до себе у столицю, а той уперся:

— Брате, тут нікому людей рятувати. Якщо ще й я поїду, що вони робитимуть. Всі тікають .

Ото відтоді між братами розлад і пішов. Хоч і просила Валентина свого Сашка повернутись в Україну, а він на своєму стояв. Так і лишився там. Не часто, але телефонував. Холоднішим і холоднішим ставав. Інколи, як почне, щось доводити, Валентина не витримає, вимкне зв’язок. Мине місяць, другий. А сeрце ж не камінь. Набирає сама: “Як ти, синку? Як онуки?”.

А Павлик її вирішив іти в АТO. Чорна прірва лягла між братами. Рідко Павлик і до мами телефонував. Не міг зрозуміти ніяк, чому ж вона і досі з Сашком спілкується. А тут лютий, 24-те.

Так! Молилась Валентина за двох своїх дітей, бо інакше не могла. Просила у Всевишнього аби беріг їх обох на всіх їхніх шляхах, бо ж материнська молитва, вона ж і з пекла дістане, а її діти там були, тільки по різні сторони. Просила Валентина, аби дав Господь розуму її Сашкові, аби управив так, щоб той покаявся, щоб усе зрозумів. Був же блудний син. Був! Може сила її молитви допоможе?

Того дня її Павлик приїхав несподівано на деньок. Три місяці у самому горнилі, а тут мав три дні аби додому з’їздити. Один день для неї виділив. Як же вона раділа!

Та не побув він і трьох годин. Повечеряли, поговорили, наплакалась Валентина і пішла молитви свої щоденні читати. Ото Павлик і почув.

Сидить Валентина і зітхає гірко. Винна перед усіма, а вчім її вина ніяк не зрозуміє.

Знає від невісток, що сини її живі. Стає Валентина на коліна перед старою, ще маминою іконою і знову просить Господа за синів своїх. За мир, за кожного воїна, за неньку Україну.

Анна К.

23,08,2022

Головна картинка ілюстративна pexels.

You cannot copy content of this page