“Ви не жалкуєте, що розповіли підсyдній про зраду чоловіка?” – не витримавши запитала жінка сyддя. А що вона могла відповісти. І цілого життя не вистачить, аби вимолити прощення за ті слова Використовуючи матеріали
Вони дружили зі школи. Після закінчення інституту одружилися. Всі заздрили їх ніжному і щасливому коханню. Одне тільки затьмарювало їхнє життя – у них не було дітей. А він хотів сина.
Вона довго лікeвалася і, нарешті, лелека прилетів і до їхнього дому. Малюк з’явився раніше терміну, худенький, не надто здоровий, він вимагав багато уваги, любові, тепла, догляду. У неї й на себе часу не вистачало – а про чоловіка годі й казати
Але він не ображався. Він розумів її і завжди у всьому підтримував і допомагав. Щоліта за рекомендацією спеціалістів вона везла дитину до моря. Чоловік на довго залишався один, вона довіряла йому. Вірила, як собі: він не міг зрадити її і довгоочікуваного сина.
Але одного разу, повернувшись із санаторію, дізналась від найкращої подруги, що чоловік в її відсутність не нудьгував на самоті.
В почуте не сила була повірити. Щовечора вона влаштовувала скандал: «Це правда?» Їй так хотілось, аби він сам у всьому зізнався. Чоловік намагався пояснити, що все це вигадки подруги, що він любить тільки її. Він переконував і благав повірити йому.
Він насправді любив тільки її. Писав в санаторій ніжні листи, з нетерпінням чекав її приїзду, готувався до нього, зробив в квартирі ремонт.
Одного разу він повернувся з полювання, де вони з друзями, як зазвичай, трохи хильнули. Втомлений, він хотів лишень одного – спати.
Але вона більше не вірила йому. Навіть оце звичне для нього полювання вона сприйняла, як зраду.
Знову стала наполегливо ставити втомленому чоловікові все те ж питання: «Це правда?»
На цей раз він не витримав: «Так, правда, правда. Ти це хочеш почути? Відстань від мене, я хочу спати ». Після його слів вона довго не могла прийти в себе: «Значить, правда. Як він міг? »
Дивлячись на спокійно сплячого чоловіка, мирно хропів уві сні, в ній зріла думка: «Так далі жити не можна!» Вона не зможе пережити цю зраду. Треба покінчити з цим!»
Ненависть, відчай, образа не давали дихати. Вранці вона прийшла в міліцію. На суді і слідстві вона нічого не заперечувала. Тихим, тремтячим голосом розповідала все.
Краща подруга виступала свідком. Жінка-суддя не втрималася і запитала подругу: “Ви не жалкуєте, що розповіли підсудній про зраду чоловіка?”
Подруга мовчала, вона багато б віддала зараз, аби все повернути назад. Чи могла вона знати, що все так закінчиться ?!
Владлена Денисова
Текст відредаговано intermarium.news
