Анжеліка знає, чому новий рік починається взимку. Все дуже просто – все чисте і біле, мов непочатий листок паперу. Можна сміливо писати нову історію. Можна себе перекроїти, переробити і виписати свою нову долю. А вона дуже потребує нової долі, бо стара вже її обридла до краю. Її стара доля більше схожа на велетенські граблі, на яких вона безустанно танцює.

Дотанцювалася до того, що зараз сидить спустошена перед мерехтливими гірляндами чужих вікон. Світло виключила і дивиться як в сусідніх вікнах то включаються, то виключаються вогники, світла, хтось виходить на балкон, хтось сновигає по квартирі. Десь відбувається щось. Буденне, постійне, але відбувається. А вона намагається знайти в собі «силу і любов». Пошуки безглузді і марні. За Сергієм скоро сорок днів, тому вже нічого не вернеш.

Вони були щасливі. То сходилися, то розходилися. Вона чомусь мірялася до інших рівнем стосунків, випитувала чи правильно те, чи се. Чи правильно, коли він робить отак чи краще як… Замучилася тим, чи справжні їхні стосунки.

Подруга сміялася над нею:

– Ну чого ти пристала з тими порівняннями? Мій так робить, твій – інакше. Головне, чи тобі це подобається.

Їй подобалося. Але не мамі:

– Ви там до старості отак будете хороводити? Мені онуки потрібні. У сестри бери приклад!

Догнати і перегнати. Встигнути до тридцяти мати кар’єру, родину, дітей. Кохання, достаток, щастя. Вона не встигала і нервувала, а він не розумів цього:

– Нам добре разом чи ні?

Їй було добре, але не за мірками інших. За мірками інших мало бути по-іншому, вона знала, бо сама ці «мірки» випитувала і приміряла до себе. Притуляла його і так і сяк, і боком з підскоком, а він не влазив. Не формат.

– Доню, мені страшно на нього дивитися. Звідки стільки татуювань?

– А вуха? Це що за діри?

Тоді вона вимагала від нього вписатися в суспільство, бути як всі. А він не хотів. Казав, що не буде нищити себе, бо тоді й вона не буде любити його. Може, й правда.

Тоді вона вирішувала змінювати себе на фоні білого-білого снігу. Він сміявся. А у неї був цілий список:

– Схуднути;

– Накачати м’язи;

– Прочитати сто книг;

– Таки вивчити англійську;

– Заробити багато грошей.

Багато-багато змін. Перші дні після обіцянки вона ще пам’ятала про них. Присідала, бралася читати сто сторінок в день, вибирала найкращий спортзал за відгуками, вишукувала найкращого репетитора все за тими ж відгуками. Потім скочувалася, що все можна й вдома зробити – і присідати і англійську вчити по ютюбу. А далі опинялася в його обіймах, де начисто все забувала. І ось вона вже перед Новим роком не може влізти в сукню і в усьому обвинувачує його.

– Ти гарна, як ніколи – заспокоював він її.

– Тобто, я завжди така страшна? – починала новий виток скиглення.

І все починалося з початку: обіцянки, виконання, сачкування.

Вона це любила, але щось в цьому світі відбувається без мірок. Хвороба забрала його відміряні дні. Прилізла без черги, впхалася і все. Далі лиш купа нікому не потрібного співчуття і така брила вини, що витратила їхній найкращий час на інших людей, на байдужих їй людей. Як з цим змиритися? Як пробачити собі?

– Слухай, мені дуже шкода, – говорила подруга, – Нічого не зміниш. Проте, ти можеш пам’ятати чому з ним таке сталося і не повторювати цього зі своїм життям. Думаю, він хотів би цього – щоб ти жила довго і щасливо. І якщо ти не зробиш висновків – ось це він собі не пробачить.

І Анжеліка перебирає цю думку з острахом, що вона перетвориться на чергову обіцянку, яку вона знову не виконає… Ввімкнула світло і взяла величезний листок ватману, прикріпила на стіну і почала писати те, що вона має зробити аби в її житті колись знову було «довго і щасливо».

Фото ілюстративне.