Так вийшло, що з першим шлюбом у мене не зрослося, розлучилися. Добре хоч, дітей не було, три роки прожили так. Але прізвище чоловіка свого першого я не стала міняти на дівоче. Аж надто гарно його прізвище звучить: Царьова.

Мене не інакше, як цариця усі кличуть і в очі і позаочі. Ну а що? Приємно ж, правда? Не Бондарчук, чи Брижата, а Царьова. Чого від такого відмовлятись, а?

Через три роки після першого шлюбу я зустріла прекрасного хлопця. Це була любов з першого погляду. Ми знали, що це доля з першої секунди знайомства. Майже одразу і жити разом почали, бо ж дихати одне без одного вже не могли.

І ось на Новорічні свята я отримала пропозицію. Так романтично все було і красиво. Я плакала і стриматись не могла. Але вся та ідилія була рівно до тієї миті, як я сказала, що не візьму його прізвища і дітей запишу на своє.

Людоньки, що ж почалось! Він змінився у обличчі і зняв, навіть каблучку з мого пальця. сказав, що для нього це питання принципове і якщо я не згодна, то ми не будемо чоловіком і дружиною. Хоч і кохає він мене дуже, але краще житиме зі мною не розписаним, ніж матиме дружину і дітей на іншому прізвищі.

Але що я зробила не так? Що такого у моєму бажанні не ставати Гнилозубенко, надзвичайного. та він сам розповідав, що шкільні роки не були солодкими саме через його прізвище. Чому ж наша донька, чи син мусять пройти той тернистий шлях? Навіщо? якщо є можливість бути Царьовими?

Вчора його сестра телефонувала з мамою. Обидві вмовляли мене не робити необдуманих кроків і все ж взяти прізвимще нареченого. Ага! Сестра заміж вийшла і вже як сон поганий те прізвище забула, а мама розлучилась з батьком нареченого мого і повернула дівоче. Зате я повинна підтримати і продовжити їхній рід. Їхню фамілію.

От скажіть хіба я не права? Так, я хочу білу сукню і лімузин, але не менше я хочу відчувати себе людиною, а не червоніти щоразу, як вимовлятиму своє прізвище.

І як бути?

Головна картинка – pexels.