— Ви ж мене одну не покинете. – не стримуючи емоцій розповідає Яна. – Свекруха у шістдесят розлучатись зі свекром надумала. І чомусь вирішила, що саме син з невісткою і будуть її утримувати, адже пенсія у неї мінімальна. От мало нам свої негараздів, утримуй ще й свекруху.
– Мало нам, мабуть, від життя дістається – журиться Яна. – Так тепер ще й свекруха! Розлучається вона зі свекром, уявляєш? Ми з чоловіком остовпіли від цієї новини. Уявляєш, жене з дому на старості років гаманець! Батькам по шістдесят два роки, разом життя прожили, сина виростили, онуків вже в школу відправили. А тепер ось таке. Яка муха її вкусила? Не можу більше з ним жити, каже, і не буду! Подаю на розлучення!
З свекрами у Яни відносини рівні, але без особливої близькості. Разом вони ніколи не жили, на превелике щастя – тому що ужитися зі свекром, вважає Яна, вельми непросто. Людина він важка: занудний, впертий, дратівливий, категоричний. При цьому вважає себе фахівцем буквально у всіх областях, від варіння манної каші до політики, і вічно лізе давати поради всім навколо – як одягатися, як виховувати дітей, як вести машину, як мити посуд.
При всіх своїх недоліках саме свекор всі роки був годувальником їх з дружиною сім’ї. Свекруха в молодості заробляла трошки, зараз у неї копійчана пенсія. Утримує родину свекр: пристойна пенсія і підробіток.
… Претензії свекрухи до чоловіка в основному стосуються побуту: за словами жінки, вона втомилася сорок років стояти біля плити. Свекор абсолютно нічого не робить вдома: ні яєчню собі не може посмажити, ні чаю налити, буде сидіти і чекати, поки це зробить дружина. В обов’язки свекрухи входить також прання, прибирання, забезпечення чоловіка одягом і взуттям.
– Набридло вже його обслуговувати! – заявила свекруха. – Сорок років на нього пашу! Та ще критику його слухаю постійно. Все досить!
Яна не знає, що й робити: такого повороту ніщо не віщувало. Свекруха все життя робила «жіночу роботу» мовчки, без претензій, і ніколи навіть спроб не робила попросити чоловіка допомогти. Сміття викинути – і то не просила: самій, каже, простіше. І раніше її все влаштовувало. А тут раптом закусила вудила.
– Квартиру розмінювати зібралася, у них хороша двушка! – продовжує Яна. – Свекор отримував її ще в радянські роки.
Син каже, що розмінятися на дві однокімнатні у вас не вийде. Та взагалі чудо буде, якщо вдасться купити хоч якесь окреме житло. Але найголовніше – навіть не житлоплоща, а як вона жити буде на свою пенсію одна? Я не уявляю. Ось скажи, яке може бути в такій ситуації розлучення? Що вона собі напридумувала.
– Слухай, але ж вони дорослі люди, це їхнє життя, самі розберуться, що їм робити!
– Та яке там самі! – злиться Яна. – Мати вже заявила, що сподівається на нашу допомогу! Не кинете ж ви мене, каже. Одна вона не проживе. А там і з батьком доведеться щось вирішувати. Одна справа, коли люди похилого віку живуть разом, один одному допомагають, доглядають один за одним. І інше, коли вони зараз опиняться в різних кінцях міста!
… Яна з чоловіком довгі роки жили досить скромно, платили іпотеку, ростили двох дітей, і нічого зайвого собі не дозволяли. Максимум, що було хорошого – на Чорне море з’їздили кілька разів, та купили недорогий автомобіль.
Іпотеку вони повинні закрити повністю в цьому році, залишилося зовсім небагато, і подружжя мріяло нарешті зітхнути з полегшенням. З’їздити з сім’єю в справжню подорож до Європи і в Азію, купити щось в дім, змінити машину, замовити нову кухню.
– Треба вже починати збирати на освіту дітям! – зітхає Яна. – Старший в сьомому класі, час йде швидко. Уже зараз півкласу з репетиторами. А нам які репетитори, у нас батьки розлучаються! Тільки від іпотеки відчепися, як доведеться знову затягнути паски!
Яна вважає, що свекруха чинить вкрай безвідповідально. Власних накопичень у неї практично немає, працювала вона все життя абияк, лише та, щоб десь стаж ішов. При першій же можливості вийшла на пенсію і ось вже багато років живе на доходи чоловіка, не шикує, звичайно, але і не економить, як подруги.
А може бути, невістка права, свекруха в такій ситуації не має морального права розлучатися з чоловіком? Її доходи цього не дозволяють. Повинна жити в шлюбі і не морочити дітям голови. У них геть своїх проблем купа, сини ще маленькі, в них ще вкладати і вкладати?
Син може сказати матері, що утримувати її в разі розлучення не буде? Розлучення – це її каприз, а капризи – за свої гроші, будь ласка?
Без підпису.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
