Мені 28 років, у мене немає сім’ї і немає дітей, хоча майже всі мої однокласниці вже давно одружені і мають по двоє нащадків, а то й троє дитини. Ну а я, як кажуть, у дівках засиділася.
Раніше я була у стосунках з чоловіком на десять років старшим від мене – бізнесменом. Ми жили деякий час разом, але не склалось. Він усе ж повернувся до дружини, хоча я й намагалась тому завадити. Але мова не про це наразі.
Я познайомилась нещодавно з Максимом. Йому 27, але, як на мене, рік різниці не має значення сущого. Вирішили зустрітися. Максим розповів мені, що його батьки залишили, живе з бабусею. Мені навіть шкода стало хлопця. Але виявилось, що бабуся має три магазини, а батьки готель за кордоном і вони часто з бабцею туди літають.
Що цікаво, на побачення Вадим приходить без квітів навіть. Я спочатку не звернула уваги — може, забув чи що. Але далі ми гуляли з ним, я сказала, що хочу морозива. Вадим вдав, що мене не чув. Я мусила купити собі морозиво сама. Час ми проводимо непогано разом, але я скрізь і за все сама плачу.
Ось, нещодавно у ресторан мене запросив. Добре, що я гроші з собою взяла, бо рахунок ми отримали окремий. Вадим, навіть не почервонів. Я заплатила за себе і вийшла мовчки. Я б тиждень на ті гроші харчувалась. Воно мені треба тисячу за вечерю платити?
Вадим помітив що я без настою і запитав у чому справа. Ну я у такому стані була, що не витримала і все йому сказала.
— Вибач, але де сказано, що я повинен оплачувати все. Я жив за кордоном – це нормально і я вважаю, що правильно. У мене тато з мамою мають окремі рахунки в банку і окремі каси. Разом оплачують лиш спільні витрати. Це розумно, коли в родині ніхто нікому нічого не винен.
Я стою і слова мовити не можу. Це як? Куди світ несе? Відколи квіти і цукерки стали ледь не розкішшю? Уже замислююсь чи потрібні узагалі мені таки стосунки.
Головна картинка – pexels.
