fbpx

– Вибач, але так вийшло, моя дружина дізналася. Ми більше не можемо продовжувати стосунки. Більше того, буде краще, якщо ти перейдеш працювати у іншу філію, я поговорю з директором.

– Це все, що ти можеш сказати? – Я не могла повірити в те, що почула.

– Вибач, але так вийшло, моя дружина дізналася. Ми більше не можемо продовжувати стосунки. Більше того, буде краще, якщо ти перейдеш працювати у іншу філію, я поговорю з директором.

– Як просто. І ти думаєш, я це прийму? Я витратила на тебе три роки, ти обіцяв розлучитися!

– Ти ж розумієш, що зараз я не можу. Все втрачу. Будинок оформлений на дружину, машину та інше майно теж. Вона мене по судах затягає, доведе, що більшість куплено за власний кошт її батька.

– Та як не розумію. Все розумію! А на що ти сподівався, починаючи зі мною стосунки? Що все само собою вирішиться? Не міг же ти думати, що я погоджуся вічно бути на других ролях?

– Вибач, я не очікував, що так вийде!

– А мусив! Зверни увагу, я не згодна. Якщо дружина дізналася, значить, настав час з нею поговорити. Ти любиш мене, а не її. Час їй про це дізнатися. Якщо я залишуся ні з чим, то ти теж!

– Стривай, давай все обговоримо! Я ж не говорю, що ми розлучаємося назавжди. Просто перечекаємо якийсь час.

– Перечекаємо? Скільки? Рік, два, десять років? Досить, мені набридло! Я поговорю з нею.

– Ти не можеш зруйнувати моє життя!

– А ти моє? Про що ти думав, заводячи стосунки на стороні? Ти мені обіцяв. Я сподівалася. Відмовилася від інших варіантів. А зараз, через три роки, ти так просто кажеш, що й не збирався зі мною одружуватися?

– Я заплачу.

– Що?

– Скільки скажеш, у межах розумного, звісно.

– Не можу повірити! І це після того, що ти обіцяв мені? Сім’я, діти, довіра, порозуміння, кохання. Як ти казав про свою дружину? Безсердечна, не розуміє тебе, емоційно черства? Все брехня! – Я просто безсило махнула рукою і пішла геть.

– Ти не будеш їй дзвонити! Чуєш? – крикнув Олег навздогін.

Я обернулася.

– Не буду. А у філію переводитися теж не буду, так і знай! І гроші приготуй. Моральна шкода повинна бути добре оплачена.

Я відвернулася і прискорила крок. Гірко посміхнулася:

– Давно треба було надіслати ті фотографії. Не втратила б стільки часу. Наївна, на що я сподівалася? Як я наївна!

Але я йому ще покажу, ой покажу!

You cannot copy content of this page