Це мав бути приємний вечір, мали б приїхати мої батьки і всі родичі мого чоловіка вже зібралися на дачі у свекрухи. Проте, я почула розмову, від якої у мене закралося питання – а чи з гідним чоловіком я пов’язала своє життя?
Ми з Максимом познайомилися на роботі у мого батька, він молодий співробітник і я майбутня власниця бізнесу. Я закохалася в нього, милий хлопець, не хотів мене одразу вразити дорогими подарунками, бо у нього не було на них грошей, але він завжди був готовий мені допомогти і я знала, що можу на нього покластися.
Тато не дуже хотів аби я виходила заміж за Максима, але я наполягала, що або він, або ніхто. Батьки мої наполягали аби вони познайомилися зі сватами і тільки після цього вони сказали, що батьки нормальні, значить і син вихований добре.
Ось так ми й справили весілля. Я була дуже рада і мало звертала увагу, які гості були з боку Максима. Він розповідав, що у нього є дідусь, але я не зауважила чи він був на весіллі. Але теперішні події показували, що ні.
Я бачила, що батьки Максима вже дуже запопадливі перед моїми батьками, але багато знайомих так само улесливі щодо моїх батьків. Я не бачила в тому нічого дивного. Вони люди не багаті, а ми ще й зі зв’язками.
І ось ми вже й на світ синочка привели, живемо у мене в квартирі, Максим їздить на машині новій, тато подарував йому. Все у нас добре.
І тут свекруха й каже:
– Я би дуже хотіла аби ми бачилися частіше, пропоную збиратися у нас на дачі, щоб в родинному колі відпочити. І дитині це буде корисно, що ви все в місті і місті.
Тато й мама мої таку ідею схвалили і обіцяли приїхати до свекрів.
І ось вже все готово, свекри бігають, родичі їхні ще приїхали, столи накривають, гамір і я відійшла з дитиною до альтанки, щоб там спокійніше посидіти.
Аж тут свекруха стала чи не біля мене, але з іншого боку альтанки.
– Алло, що таке, тату?, – в голосі її чулося невдоволення, – я зайнята, говоріть швидше.
Чоловік щось казав у слухавку і донька аж підскочила.
– Тату, я просила попереджати, коли ви їдете в місто. Я зараз не вдома, тому вертайтеся назад і на наступний раз телефонуйте. Мене не цікавить, що ви з сумками і не треба їх лишати сусідам, забирайте додому. У мене все є.
До неї підійшов її брат, бо вона почала йому переповідати.
– Батько в місті, хоче в гості.
– Нічого собі. Зараз і мені телефонуватиме. Я телефон виключу.
– Так, добре. Ще йду Максиму скажу, хай трубку від діда не бере.
Я нічого не розуміла, що ж таке сталося, чому ніхто не хоче бачити батька. Я вирішила розпитати Максима, що ж то за людина така, його дідусь, що від нього так ховаються.
– Максиме, а тобі дідусь дзвонив?, – питаю прямо.
– А ти звідки знаєш? Так, телефонував, казав, що в місті і хоче побачити мене і мою дружину.
– А ти що сказав?
– Сказав, що ми за містом і не вийде.
– А чому ти дідуся бачити не хочеш?
– Анжело, чому ж не хочу, але він вже такий буркотун, сільський чоловік, простий, ти б не хотіла з ним знайомитися.
– Чого? Він погана людина?
– Та ні, просто починає оте: приїжджайте, у мене все свіже, а у вас там вся хімія, я вас чекаю, і все згадує, як колись було. Це ж нудно слухати.
Я вухам не вірила. Від людини відгородилися, бо вона стала нав’язлива?
– А як він додому добереться? Вечір через кілька годин?
– Там вечірні рейси мають бути.
– А як не будуть?
– То не маленький, знайде як добратися до села, там кілометрів двадцять.
Я стала наполягати аби ми поїхали в місто та привезли дідуся сюди, познайомилися б.
І на цю розмову прийшла свекруха.
– Дідуся з твоїми батьками? Що вони про нас подумають?
– Ви думаєте, що мої батьки не мають стареньких батьків?
– Але ж вони нас з ними не знайомлять.
– Не знайомлять, бо вже дуже старенькі і їм важко кудись їздити.
– Ну от, а наш ще цілком сильний чоловік, бо хоч йому й сімдесят, але він ще корову тримає і всю господарку. Не хвилюйся, з ним все буде добре.
Приїхали мої батьки і побачили, що я чимось збентежена. Я розповіла історію, що свекри відправили батька в село, бо мали зустрітися з ними.
– Мамо, дідусь приїхав з сумками, а вони його назад, бо хочуть перед вами запопадати. Чим дідусь винен?
– А ми тут, доню, до чого? Це їхній вибір батька відправити додому.
– Ви б теж своїх відправили додому, бо ви маєте зустрітися з якимось чиновником?
Батьки переглянулися.
– Ми б зустрілися і все пояснили.
– В дім би пустили?, – питаю їх.
– Звичайно… Ти права, доню. Це не діло. Зараз ми все організуємо.
Тато пішов до свекрухи і розпитав, де батько і сказав, що хоче познайомитися з ним.
– Але він вже в село поїхав, – каже свекруха.
– А ви зателефонуйте і дізнаємося, – каже тато.
Вона дуже неохоче набрала номер і на тому боці чоловік був дуже схвильований.
– Доню, ти вже йдеш додому, я вже не доберуся в село і Павло трубку не бере. Максим за містом. А я у тебе біля під’їзду.
Ми всі дивилися на свекруху.
– Я зараз буду, тату, – відказала вона.
Далі вона бурчала на чоловіка, щоб сідав за кермо, бо батька треба забрати.
– Сідайте до мене, – відказав мій батько, – я вас повезу, я ще не сідав за стіл.
Десь через годину на подвір’я ступив літній чоловік з двома велетенськими сумками.
– Який я радий вас бачити, нарешті познайомлюся, я тут всього домашнього привіз, дитині якраз треба такого, щоб натуральні продукти. А ви б знали. Який у мене сад, зараз все є – черешні, вишні, а які у мене яблука, ви б приїхали та набрали собі, я вже сам не можу з’їсти, корові даю і вона мені таке смачне молоко дає. Ви попробуйте, дуже смачне, а яка сметана, жовтаааа…
Дідусь був такий радий, він готовий був віддати все, лиш би була користь комусь з його праці. Тато біля нього сидів і все розпитував за село чи є річка, бо він любить рибалити.
– Є, все є, ви приїжджайте, я буду дуже радий.
– Я приїду, – пообіцяв тато і глянув на свекруху, а та вся була червона.
Я не знаю, що тато їй казав у машині, коли вони їхали по дідуся, але вона так само часто приїжджала до батька, як і ми.
Мені сподобалося село і сад, корова. Яку дідусь вважає за члена родини, кіт Рижик і курка Лохина, яку дідусь виходив, коли від неї відмовилася квочка, вона вилазить і тепер дідові на плече і так вони обходять господарку.
Я не розумію, як від такого дідуся і батька можна отак відцуратися? Виходить, що я геть не знаю свого чоловіка і це ще питання чи й мене він не покине, коли прийде час. Як ви гадаєте?
Спеціально для intermarium.news Ксеня Ропота
Фото Ярослава Романюка
