Ми з чоловіком дочку виховували з установками, що треба вчитися, треба мати професію, це так же важливо, як бути хорошою мамою і дружиною. Перед очима у неї був приклад мій, моєї мами та свекрухи, бабусь – всі працювали, ніхто вдома не байдикував.
Дочка в школі вчилася добре, в університеті вчилася на бюджеті, спеціальність вибирала сама, їй подобалося. Ми не лізли, їй потім жити життя і працювати. Під час навчання їздила на якісь зльоти, конференції, робила презентації. Ми очікували, що її чекає блискуче майбутнє.
Але на останньому курсі дочка зустрілася з Олексієм, він старший за неї на вісім років, познайомилися на одній з конференцій, він уже працював в тому напрямку, який обрала дочка. Швидко зійшлися, зустрілися, а потім мало не відразу після закінчення одружилися.
Проти її обранця ми з батьком нічого не мали, просто вважали, що рано вона зібралася заміж. Їй би зараз озирнутися в житті, на роботу вийти, вона ж марила цим, а вона вдома осіла. Олексій її до себе перевіз, в сусіднє місто. Там у нього житло і робота, обіцяв і дочку влаштувати.
Але місяць, другий, третій, як дочці не подзвониш, вона все без роботи сидить, до нового міста звикає. Я питаю, чого її чоловік не влаштує, обіцяв же начебто, а вона каже, що у них там зараз якісь кадрові перестановки і поки всім не до цього.
Через півроку після весілля вона нас з батьком ощасливила, що ми скоро станемо бабусею і дідусем. Вона вже на четвертому місяці. Питання про роботу відпало саме собою, куди їй було в такому положенні йти і навіщо. Чоловік заробляє, нехай вдома сидить, до материнства готується.
Зятя цілком влаштовувало, що дружина сидить вдома і не працює. У їхній родині це норма, його мама теж працювати вийшла тільки в п’ятдесят років, тому що нудно вдома стало, але як про внучку мова пішла, обіцяла звільнитися, щоб допомагати невістці. Ну да, їй там ближче, мені важче підбігти.
З’явилася внучка, ми їздили зустрічати після виписки, радості було! Але ми вранці приїхали, ввечері поїхали, не хотіли нікого обмежувати, та й на роботу вранці треба було. Сваха мене запевнила, що одну молоду маму не покине, щоб я не хвилювалася.
Слово своє вона стримала, майже кожен день приходила допомагати. Дочка завдяки свекрухи встигала все – вдома все зробити, поїсти приготувати і відпочити.
Я дочки того, як дитині пів року виповнилось почала натякати, що пора б і на роботу виходити. Свекрухаа у неї золото, так чому б малу на неї не залишати і не йти працювати?
Донька тоді навіть образилась. Бачте, вона хоче бути повноцінною мамою своїй дитині. Я аж обурилась. Тобто я не така як потрібно, чи як?
Ну гаразд, Три роки минуло і я чекала що донька піде таки на роботу, але де там. Панночка і досі вдома сидять дитя бавлять. Каже, що їй працювати не потрібно, чоловік гарно заробляє і навіть відкладають, а вона домом і дитиною зайнята, їй це до душі.
Я знову їй пояснила, що ми не даремно в її освіту скільки вклали. Це ж додуматись треба, своє життя от так вдома сидячи змарнувати? Вона перекрутила все так ніби я вважаю що догляд за моєю онукою це марнування часу і навіть говорити зі мною не стала.
От як пояснити, що жінка повинна бути самодостатньою. Що чоловік явище тимчасове а ми завше повинні твердо стояти на ногах і знати як забезпечуватимемо себе і дітей своїх. А якщо вони розлучаться? Вона що, до мене з чоловіком з дитям приїде. чи як? Годуйте нас мамо і татко, а я буду дім глядіти? А пенсію вона де отримуватиме?
Не розмовляє тепер зі мною, а не розумію її логіки. От скажіть мені, хіба ж я не права?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.