У мене є сестра. Ми з нею двійнята, але крім батьків і дня народження в один день нас не пов’язує нічого. Марина, так звуть сестру, все життя все отримувала легко, за “красиві очі”. Мені ж доводилося добувати все нелегкою працею зі шкільних років.
Я не була такою комунікабельною, не мала можливості швидко вбирати інформацію. Сестрі досить було послухати на уроці, і домашню роботу можна не робити. А мені доводилося сидіти над підручниками, щоб не скотитися на трояки.
Марина дуже швидко підняла голову. Мама підтримувала цю зірковість, постійно ставлячи сестру в приклад і знецінюючи мої успіхи. Сама Марина замість того, щоб якось допомагати мені, намагалася якомога більше підкреслити різницю між нами і свою зверхність. Вона і так виграшно виглядала, а на моєму фоні взагалі сяяла.
Те, що все само падає їй в руки, не пішла їй на користь. В університеті вона не довчився на третьому курсі і вийшовши заміж за одногрупника. Один декрет у неї плавно перетік в другій, і ось зараз їй двадцять п’ять років, двоє дітей, відсутність освіти, не надто хороший чоловік і маленька зарплата.
Я ж, звикнувши зі шкільної лави старанно працювати, вже зараз є начальником відділу. У цій фірмі я працюю з вісімнадцяти років, навчалася на заочному, відразу застосовуючи теорію на практиці. Чотири роки тому вийшла заміж і маю вже дитину.
У нас з чоловіком хороший дохід, який дозволяє нам багато чого собі дозволяти. Наприклад, водити сина в приватний дитячий садок. Саме це, як не дивно, найбільше не подобається усім.
Мама і раніше намагалася мене агітувати допомагати сестрі, але у мене такого бажання не виникало. Спершу я ще якось намагалася допомагати їй грошима, але потім зрозуміла, що це сприймається як належне, навіть питали, чому так мало, ну я і перестала. Ось коли вона в своєму хиткому положенні пішла в другій декрет, тоді я і перестала їй допомагати. Ми якраз з чоловіком тоді вирішили взяти іпотеку на квартиру побільше.
Для мама пояснення, що грошей немає, тому що іпотека, було цілком переконливим. Скільки ми з чоловіком заробляємо, вона не знає, тому тема допомоги сестри зів’яла. Періодично мама просила якось допомогти сестрі, але це були разові акції. Але коли вона дізналася про приватний дитячий садок, то зрозуміла, що не останні гроші ми на це віддаємо, і почала мене соромити.
– Я тут подивилася, скільки цей ваш приватний садок коштує. Слухай, вам немає чого робити, такі гроші на вітер викидати? Ходили б в звичайний. А якщо така багата, то краще б сестрі допомогла. Подумати тільки: п’ятнадцять тисяч за садочок. Там що, горщики золоті? – не вгавала мама.
Я терпляче пояснювала, що в звичайному дитячому садку ми мали лиш недуги, доводилося наймати няню. Мама працює, а коли не працює, то допомагає сестрі. А свекруха живе далеко. Тому і було вирішено, що простіше влаштувати дитину в приватний садок. Там і групи менше, і вихователі уважніше, і додаткових занять більше.
Мама не відступала і кожен раз піднімала цю тему. Знову почалися прохання дати грошей сестрі на щось вкрай необхідне. Я вже не витримала і сказала, що нічим сестрі не зобов’язана. А я свої гроші буду витрачати на свою сім’ю, я для цього їх і заробляю взагалі-то.
Я б і допомагала, адже вона моя сестричка, але Марина так реагує на мою поміч. Скинула їй на карту п’ять тисяч, а вона телефонує:
— Ти малому своєму дорожчі купила чобітки на зиму. Що, як для сестри, так і шкода? чи мої діти не такі, як твій.
Неприємно все це і прикро таке чути. Краще вже нічого не давати, ніж виправдовуватись.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
