Мої батьки після 25 років спільного життя розлучилися. Я залишилася з мамою і ми з нею пішли на орендовану квартиру, переїхавши в інше місто. Там, на новій роботі, мама познайомилася з одним колегою і у них почалися стосунки.
Через півроку мама мені повідомила, що вона при надії. Уявляєте, їй 45 п’ять років, її новому чоловікові -55, вони вирішили стати батьками. Але добре — я сучасна людина, все розумію, діти з’являються ще й не в такому віці. Але я за маму дуже хвилююся – у неї негаразди зі здоров’ям.
Вирішила з мамою про все серйозно поговорити. Сіла навпроти і дивлячись у очі сказала, що хвилююсь за неї. Пояснила, що дитина у її віці це вже не у двадцять. З тим чоловіком вони, навіть не живуть разом, а тут ми квартиру винаймаємо. Попросила її зважено підійти до цього питання і зрозуміти чому я так переймаюсь. Запитала, які вона бачить запасні варіанти у разі непередбачуваних ситуацій.
Моя мама перекрутила розмову з ніг на голову. У неї вийшло, що я їй наговорила казна-чого. Відчинивши двері вона попросила мене піти і не повертатись, доки не вибачусь.
Мені залишатися не було причин та й винаймати квартиру одній трохи накладно — я повернулася до батька. Але по мамі я сумую, дзвонила їй часто. Хоча бачила, що спілкуватись вона зі мною не бажає. Її ніби підмінили після того заміжжя. Я намагаюся з нею якось налагодити стосунки, а вона, навпаки, віддаляється від мене. Мама цілком серйозно вважає, що я їй тоді чогось нехорошого наговорила. Але я це сказала через те, що хвилююся за неї.
Я не відчуваю за собою провину, я вважаю, що просто повинна була висловити своє занепокоєння. Але минуло вже три роки як мама повністю припинила зі мною спілкування. Я не знаю, як у неї справи де вона проживає і як складається її життя з тим чоловіком.
Скажіть, а ви б мовчали у такій ситуації? Хіба б не висловили свого занепокоєння, не поговорили б перед такою важливою подією? Невже затіявши ту розмову я була аж настільки не права?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
