Виставила сім’ю доньки із квартири яку їм пообіцяла подарувати. Вони там десять років прожили, діти поруч у школи і в садок ходять, доця просила не робити цього, адже це вплина на усіх. Але я була непохитною. більше того – зробила цей крок саме заради неї.
Десять років тому моя доня-красуня вийшла заміж. одна вона у мене квіточка ясноока. Така вже гарна і розумна, а голос який. Заміж вона вийшла по великій любові і спочатку я навіть, раділа за неї, дуже вже гарно залицявся Роман. У нас квартира квітами була заставлена і іграшками. Все що вона тільки забажає, все Ромка робив. Тому коли вона повідомила, що заміж її покликав, я благословила і відпустила дитину свою.
Ромка був не зі столиці, тому одразу після весілля я молодих пустила у двокімнатну свою квартиру, а сама переселилась до мами. Я не знала, що там у них складається і як, та й донька цвіла просто, тому я за неї була спокійною.
Проте, після появи першої дитини і доньку і ромку, ніби підмінив хто. Де й дівся уважний, щедрий і люблячий. Все частіше доня моя сумна була, а Рома удома з’являтись рідко почав. Оля ховаючи очі кілька разів на місяць просила в мене грошей для малого, бо заробіток у Ромки зменшився і їй нема за що підгузки придбати.
Звісно, я допомагала молодій родині. Часто приходила посидіти із онуком, та й фінансово підтримувала. Згодом, мені стало зрозуміло, що з появою дитяти у родині доньки усіма грошима зять почав заправляти і сам купував усе, що вважав необхідним. Оля моя навіть не знала скільки той заробляє.
Я й казала їй тоді, що так не годиться. ну не може бути такий шлюб щасливим ніколи. Вона йому за кожну копійку звітує. Змарніла, радіє речам у секонді придбаним так, ніби то брендова річ дорога. От хіба то подружжя, хіюа в тому щастя. Але Оля вперлась – кохаю і крапка.
Так минуло десять років, і нині у них трійко діток. Оля моя на себе колишню не схожа зовсім. погляд згас, змарніла, ніби аж постаріла. Хто давно її не бачив, запитує, чи все гаразд у неї зі здоров’ям. Кажу що так, але правда в тому, що зять мій виглядає красенем. Він у найновіших речах ходить і до спортзалу заглядає періодично.
А Оля моя навіть до зубного сходити змоги не має. Усміхатись перестала, бо ж нема чим навіть жувати. Після появи діток посипалось усе, коштів на те, аби все до ладу привести у Ромки немає.
Ну дивилась я на це, дивилась. Терпіла, терпіла, та й думаю ну скільки ж можна? Прийшла і кажу олі що повинні вони мою квартиру звільнити, а я її здавати буду. Вигадала, що грошей мені мало і хочу так у старості жити розкошуючи. А сама собі думаю, що хай зять мій не на себе коханого витрачає гроші, а на оренду квартири. Може тоді і Олі скаже на роботу виходити, а то “я люблю коли мене очікують вдома із гарячою вечерею”. а я гроші які отримуватиму від орендаторів у дитину свою і онуків вкладу. Зроблю їй в кінці-кінців усмішку гарну, як чоловік не в змозі.
дуже моя Олечка просить не робити цього. каже, що онуки звикли до цього району. та й вони навряд оренду потягнуть. Мовляв, я своїм учинком їм усе життя із ніг на голову перевернула.
А я собі думаю, що правильно вигадала. За своїх дітей хай ромка думає, а мені за свою душенька не на місці.
А що ще робити, як дитині помогти?
Ну хіба я не права?
Дарина К.
Головна картинка ілюстративна.
