А я перепрошую, а я виварюю їсти та в очі заглядаю:
Вибач, коханий, мама скоро передумає, коли зрозуміє, який ти хороший.
Вже у нас двоє діток, але мама моя невблаганна:
– Хай на свою заробить, тоді сам себе й пропише, а ти йому більше догоджай та перепрошуй!
А потім він пішов і сказав, що ледве мене терпів, жив, бо не мав куди дітися, а тепер є, вона красива і весела, вона його крила і мрія. А я так, сіре з шафи, закутане в розтягнутий светр.
Мені не хотілося виходити з дому і лише думка про те, що треба буде йти в магазин за продуктами і готувати їсти, ця думка мене піднімала з ліжка і спонукала відводити дітей в садок, бо там вони точно поїдять, а я зможу просто спати.
Приходила мама розказати, яка я у неї народилася і в кого пішла така «наївна», бо вона цього субчика з першого дня розкусила, а мені знадобилося шість років і то я ще досі не можу усвідомити, що сталося.
– Я мала бути красивішою просто, – шепотіла я, – і він би тоді мене не покинув, треба було купити гарну косметику, одяг. Треба заробити багато грошей і зробити себе красивою.
– Тьху!, – тільки й казала мама і забирала дітей на вихідні до себе.
А я мріяла, що буду мати багато грошей, куплю собі гарне все, з голови до ніг вберуся в модне і яскраве, зроблю зачіску і макіяж.
Буду йти на каблуках і усміхатися, а на зустріч Максим з тією, яка на моєму фоні буде сірою з шафи, закутана в розтягнутий светр. Він кинеться до мене і благатиме аби я вернулася до нього, бо він завжди мене любив, мене і наших дітей. і ми будемо жити довго і щасливо.
Але я прокидалася в темній кімнаті, одна… Сил на те аби встати і заробити ті гроші не було.
Одного дня мама привела дітей з садочка і невдоволеним голосом сказала:
– Висунься нарешті і подивився на них! Що я маю з ними зробити?
Я вийшла з кімнати і глянула на дітей. Вони були брудні і мокрі, а на їхніх замурзаних обличчях сяяла усмішка:
– Мамо, а ми тобі квітів нарвали! Дивися!
І вони простягнули мені квіти, вони витягували їх ще й з кишень і складали на велику купку. Там були й кульбабки і маленькі ромашки.
– Мамо, ми вирішили, що ти побачиш квіти і тобі стане весело!
Діти щебетали і розносили бруд по коридору, вітальні і ванній. Мама бурчала, що тепер їй прийдеться все прати і мити, за що їй така кара?
А я збирала квіти в великий пучок і розкладала по пустих банках і горнятках. Моя кухня, вся в брудних слідах і воді, ще ніколи не була така затишна.
Я міцно-міцно їх обійняла і сказала, що вони найкращі діти у світі і за таке я їм приготую улюблений торт.
Мама не витримала і заплакала, а далі швидко пішла геть:
– Я за продуктами на торт, – буркнула.
Ми відчистили з нею кватиру від бруду, викинули всі речі Максима, а потім разом пекли торт. На ранок я повела дітей в садок і пішла шукати роботу, щоб стати найкращою мамою для моїх найкоханіших людей.
Тепер мрію, що зароблю багато-багато грошей і ми з мамою і дітьми поїдемо на море, будемо ніжитися на сонці і ніколи у наших душах не буде місця для холоду і пітьми.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
