Найбільше Вікторію, маму трьох дітей, дратують свята. Якби треба було описати якимось одним ємним словом через що, то вона б написала величезними літерами ТРЕБА. Треба вилизувати квартиру, виготовувати заморочені страви за модним рецептом, які ніколи їй не вдаються, треба привести себе до форми, що теж в бездну, але найлицемірніше, що при тому всьому марафоні ТРЕБА відчувати святковий настрій. Отой «дух Різдва», безкінечну усмішку і бенгальські вогники з тостами вічно. І крутитися на цій каруселі поки не заволаєш, що тебе вже укачує.
А починається святковий настрій з подарунків для дітей, їх у Вікторії троє – часом прекрасних і чудесних. Вже накручена списком побажань до Миколая до вищої точки, вона бігає по магазинах не так в пошуку де дешевше, а де менша черга. Бо найбільша приязнь відчувається, коли відбігаєш на хвилинку за кульками, а на твоє місце вже хтось став. Цьогоріч зима додала сюрпризів зі снігу і льоду, і Вікторія вже гепнулася зі сходів, добре, що бог розуміє, що її треба поберегти до закінчення шопінгу, тому вона обтрусилася і побігла далі.
Як добре, що вона тільки купує, а от ховає від трьох допитливих дітей, які ніби й не вірять в Миколая і хочуть його викрити, а на ділі лазять по всій квартирі в пошуках подарунків. Добре, що поки вона все звезе до мами, а там видно буде. І як тільки колись її мамі вдавалося все зберегти в таємниці? Пам’ятає, як зранку ще спляча, мацала рукою під подушкою і чула шарудіння. Найприємніший звук у світі! Запах мандаринок! Тільки цей запах ще тримає її від остаточної зневіри.
Напакована подарунками, викликає таксі і їде до мами. Там все звіряють зі списками і складають на купки.
– Так і знала! – зривається Вікторія, – Точно знала, що щось забуду! І от на тобі – не забрала з салону таксі пакет!
– Ну ти й даєш, – підливає мама.
– Дякую, підтримала! Там ще на п’ятсот гривень подарунків.
Знервовано шукає телефон служби, намагається пояснити, губиться в словах. От тобі й радість і щастя! І це лише початок свят!
Таксі таки вертається. Вже добре. Аж камінь з пліч!
– Дякую! Ви не уявляєте, яка я рада. Що не згадала на завтра про згубу.
– Буває, ще й не таке в мене гублять – усміхається таксист.
– Скільки за виклик? – риється в гаманці вона.
– Нічого. Веселих свят.
От як «веселих свят»? Отак просто? Оцій жінці, що стоїть розхристана, зіпріла, знервовано вхопившись за телефон і гаманець «веселих свят»?
– Дякую і вам, – виривається механічно.
А направду, це подія в дусі Різдва. Щось приємне і абсолютно безкорисне для когось, для неї. А може, не перша в «дусі Різдва»? Ось ці милі каракулі, які там внизу приписали «Ще святий Миколаю подаруй мамі, що вона хоче». Те, що вони з мамою не сварилися сьогодні, хоч вона у неї дуже і дуже претензійна, але таки стрималася аби не нагримати за таксі. Чи чоловік, який до купки «на подарунки» доклав ще тисячу гривень для неї? Може, справа таки в ній? Треба таки навчитися планувати, а не скидати все на останній день, а потім отак бігти і гепатися, бігати і штовхатися, бігати і губити?
Може. Не знає. Але цього разу треба купити щось і мамі, і таємно підкласти? Нехай вона думає, що то до неї сусід з восьмого поверху залицяється. Тоді й чоловікові треба щось більше, ніж вовняні шкарпетки. Геть зм’якла з тим Різдвом.
Автор Ксеня Ропота, спеціально для intermarium.news.
Фото ілюстративне.
