Як вона почала жалітися:
– Ми з Артемком в забитій фермі, тут інтернет поганий, нічого цікавого лиш поле і поле. Дитина моя вже дичіє, хворіє, сумує за Україною. Вже не знаю, які знайти аргументи аби він ще тут лишався…
– То давай до мене, якраз звільнилася кімната, – сказала їй я правду.
Справа в тому, що тут, в Австрії, є можливість проживати безкоштовно, оплачуючи лише комунальні послуги, які я вам скажу, доволі дорогі. Зі мною проживала ще одна родина в двокімнатній квартирі і ми ділили ці виплати на двох.
А тепер мені прийшлося б платити все одній.
Тому такий приїзд подруги вигідний і мені, бо я буду платити половину. Але найголовніше, буде людина, яку я дуже люблю і давно з нею дружу.
Але одне любити і не жити, бо я вам скажу, що ці слова золоті – родину і друзів, я б додала, треба любити на відстані.
Приїхала Наталя, я її зустріла, допомогла з багажем. Перед тим вирішила, що влаштуємо собі невеличке свято – приготувала ті страви, які вона любить – шубу, запекла гомілки, купила торт.
Зустріч була дуже радісна і я була така щаслива, що вона поруч, що не передати словами. Говорили майже пів ночі, згадували минуле і мріяли про майбутнє.
– Тут справжня цивілізація, – каже мені Наталя, – Бо там ми скніли, а тут купа місць, де можна відпочити та погуляти.
Звичайно, що я показала й декілька розважальних комплексів, де ми весело провели час.
Життя налагоджувалося, я ходила на роботу, а Наталя з сином пізнавала Відень, займалася пропискою та влаштуванням дитини в нову школу.
Пройшов місяць і я почала помічати, що саме я є постачальником продуктів, бо те, що я купую, ми їмо всі, а те, що лишається, то їдять вони, оскільки залишаються вдома.
І тут я постала перед дуже незручною ситуацією – сказати в лоба «Давайте гроші на продукти» чи натякнути, що пора й честь знати.
Вирішила почати з останнього.
Прийшла з роботи і нічого не купила, бо зазвичай, я вже приходжу з торбами. А Наталя розпаковує та робить щось поїсти.
– В нас продукти скінчилися, – каже вона мені. коли побачила, що я без пакетів.
– Я така стомлена, Наталю, – кажу я їй, – давай я трохи перепочину і ми разом підемо. Бо так будеш знати. Де дешевше що брати і які магазини викидають на акцію продукти та які.
– Добре, – сказала вона.
Пішли ми по магазинах і я їй все розказую та показую, вона киває, підходимо до каси і вже пакуємо продукти, касир каже суму, я дивлюся на Наталю… А вона, мов нічого не розуміє!
– Наталю, – кажу я їй, – Ти можеш розплатитися?
– Я? В мене нема грошей, – каже вона мені, а далі, побачивши, як у мене очі полізли на лоба, додає: А чого ти не попередила? Ти ж знаєш, що виплат ще нема і я не маю грошей.
Я мовчки розплатилася, сорому набралася ще того, бо часто тут купую. Йду додому, а всередині вся киплю.
Але ж знову перепона – найкраща подруга! Як сказати так аби не образити.
– Наталю, – знову починаю розмову, – Якщо ти не маєш грошей, то я можу тобі допомогти з роботою…
– Як я можу йти на роботу, коли маю про сина піклуватися? Його треба і в школу і зі школи забрати, – аж визвірилася вона на мене, – Будуть виплати і я тобі ті гроші віддам, що ти потратила на продукти сьогодні.
– Але я тебе вже місяць годую, – кажу я їй.
– Ого, то ти мені кожну ложку рахуєш? Отака ти подруга?, – як почала вона, то вже не могла спинитися.
Пригадала мені всі мої проблеми, які вона за роки нашої дружби від мене вислуховувала і морально мене підтримувала, а могла ж і не слухати.
Я зараз сиджу в себе в кімнаті і просто не знаю, як вчинити. Я точно розумію, що виплат не вистачить на їжу, не кажучи вже про квартплату. А з іншого боку – вона ж подруга, сама з дитиною в чужій країні. Як вчинити правильно?
Фото Ярослава Романюка.
