Говорила я таке, а в самої лиш одна думка в голові – я ж на срібне весілля всіх покликала і як тепер бути?
Ми з Іваном жили наче добре, побралися на першому курсі інституту, батьки нас опікали, з дітьми сиділи, ми мали час на себе, зробили сяку-таку кар’єру і найголовнішим своїм досягненням я вважаю видачу заміж доньок. Все, гора з пліч і вже на нашому срібному весіллі я готувала для чоловіка сюрприз – подорож в гори, як ми колись студентами ходили, щоб згадати, що ми ще молоді, ну і в чані обов’язково покупатися, як без цього?
А тут він мені таке заявляє. Про те, що з чоловіком щось не так, я помітила давно. Я йому ласкаве слово, а він мені претензії, що він дорослий чоловік і солідний чоловік і не треба йому Івасикати та коханим називати.
Страви не подобаються, сорочка кусає, взуття тисне, паста погана, шампунь так само вибрала не той…
Я думала, що у нього якісь неприємності на роботі, але була така заклопотана підготовкою до свята, що все упустила з виду.
Я навіть не допускала думки, що йому зі мною зле, адже ми практично не сваримося, я стараюся чоловікові догодити, це зараз я така розсіяна, але зазвичай, у мене все під контролем, разом з першим і другим.
Коли чоловік сказав про розлучення, то я взагалі-то жартувала, що то чудова ідея. Але, коли побачила його реакцію, то зрозуміла, що так і треба діяти.
– Тоді давай вирішимо зараз, як будемо ділити майно, – каже він.
– Та як,- кажу, – гроші навпіл, а квартиру і дачу з машиною – то треба подумати. От ти що вибираєш? Бо квартира у нас дорога, в центрі міста, а дача не дуже. Тому до неї має йти ще й машина і так буде по-чесному. Згоден?
– Так, – кліпає Іван.
– Отож, дача йде в комплекті з машиною. Ти що обираєш?
Іван подумав і каже, що вибирає дачу і машину. Я, якщо чесно, так і думала, бо надто він вже свою машину любить.
– От і чудово, нарешті я буду власницею квартири! Сама буду тут господарювати! Запрошу подруг і ми вже так відсвяткуємо моє розлучення! Слухай, а я буду дуже заможною нареченою і того й гляди заміж вискочу з таким приданим.
Чоловік почав кусати губи, а тоді й каже:
– Ні, я передумав. Я хочу квартиру.
– Серйозно? Боже, як я мріяла про машину! Дякую тобі! Я буду на твоїй машині всюди їздити, друзів запрошувати на дачу. Або продам твою машину і куплю однокімнатну квартиру… все одно я буду багата наречена. Як же добре, Іване, що ти підкинув таку чудову ідею! Давай не будемо тягнути і вже завтра напишемо заяви? Йду подругам розкажу! Їжа на плиті, – сказала я і пішла в кімнату, але геть мені було не весело і нікому я не хотіла нічого розказувати, але вдавала, що аж захлинаюся від радості.
На наступний день Іван бурчав, що я його не розбудила і нема сніданку.
– Слухай, я тобі вже не дружина, тому вчися сам все робити.
Не було й обіду і вечері.
– Я вечеряла з подругами, це таке щастя, коли не треба нікуди спішити! Мені вже подобається моє самотнє життя!
А потім мені зателефонував колега, щось йому негайно було треба, але я вдала, що то у мене романтична розмова і думаю, що той дивувався муркотінню в моєму голосі, скажу, що був поганий зв’язок.
І тут чоловік не витримав і каже:
– Слухай, я передумав. Давай не будемо нічого робити: ні продавати машину, ні подавати папери. Ми ж стільки років разом прожили, якось аж незвично.
– А я так розмріялася, – я надула губи, – Може, ти передумаєш? Я вже звикла до волі! Так приємно нічого не робити. Давай таки подамо?
– Ні, я тобі краще допомагатиму! Що там тобі треба допомогти, то ти кажи…
Отак чоловік й передумав, а якби я відреагувала по-іншому, то не знаю чи все б так скінчилося. Одне не розумію – чому він передумав, якщо бути одному так добре? Як ви гадаєте?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
