У мого чоловіка просто чудова сім’я. У його батьків хоч і є дочка, але й мене вони прийняли як свою дитину.
Свекруха в мене дуже мудра жінка. У нас із нею жодного разу не було непорозумінь, навіть через дрібниці жодного разу не мали неприємностей. Вона вміє робити зауваження так обережно та тактовно, що я завжди це сприймала спокійно.
Сестра чоловіка заміжня вже давно. Але попри це, перших онуків батькам подарували саме ми. Їхня дочка хотіла поки що жити для себе, до дітей вона була ще не готова.
Батьки чоловіка дуже люблять наших дітей. Періодично балують їх різними подарунками, загалом роблять все, щоб онуки були щасливими.
Мама чоловіка постійно каже мені.
– Коли ж і Світлана, нарешті подарує нам онуків, було б чудово! Ось їй уже тридцять років, настав час їй уже замислитися.
Ось і сталася довгоочікувана радість. Світлана при надії. Усі були раді цій новині. Навіть моя маленька донечка чекає появи на світ свого двоюрідного братика чи сестрички.
Але пізніше стався один випадок, який мене дуже вразив.
Ми пішли з сином на прогулянку до парку. До мене підійшла одна моя знайома. Ми з нею розмовляли. Вона поцікавилась, як справи у Світлани, і чи стала вона нарешті мамою. Я ж відповіла, що очікуємо з дня на день.
Потім вона мені й говорить.
– А як ти почуваєшся? Ти ж розумієш, що тепер буде все інакше, у батьків чоловіка з’явиться онук, який буде ріднішим, тобто «справжній» онук?
Я аж зупинилась. Почуте мене не просто здивувало – збентежило своєю незрозумілістю. Як це “справжній онук”?
— А ти відчуй різницю. Ці діти невістки, а то буде дитина доньки. Це не новина у всіх так. Мені от ближчі діти доньки, бо ж вони мої рідні.
Я чесно кажучи після цієї розмови досі відійти не можу. От мені цікаво, чи й справді існує така логіка?
Діти доньки ближчі? Рідніші? Чи моя знайома сказала аби що?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
