. – Мамо, я пішла на всі твої умови, щоб тільки в сім’ї був лад, а ти й далі за своє?
– У мови? Переписати на мене квартиру – це здоровий глузд!
Я не розказувала їй, що після того вчинку чоловік ледве від мене не пішов, але я його запевнила, що машина буде повністю на ньому, а за ціною вони майже однакові, адже машина з салону. І тільки це якось Андрія в тримало в родині.
І отак палки в колеса мама мені ставить все наше сімейне життя і я бачу, що вона не планує зупинятися.
– Мамо, що в ньому тобі не подобається, що ти така до нього упереджена, він хороша людина і мені з ним просто пощастило.
– Пощастило? Ти ж на гідних чоловіків не дивилася, а на цього і не кажи про «пощастило».
– Мамо, ніяких гідних чоловіків біля мене й близько не було.
Чомусь так склалося, що у мене на першому місці була робота, а чому дивуватися, якщо я головний бухгалтер на великій фірмі. Все має бути під контролем, відповідальність велика, ну й зарплата відповідно.
Я не красуня, але завжди намагаюся приємно виглядати. Проте, для всіх на нашій фірмі я Марина Василівна. Отак я доходилася до тридцяти п’яти і вже й втратила надію на те, що знайду чоловіка.
Аж тут Андрій, прийшов працювати до нас звичайним електриком. А у мене вже роки розетка іскрила, я й попросила подивитися і так ми й почали наше знайомство, яке переросло в кохання і одруження.
Сім років пролетіло непомітно і я сама дивувалася, чому у нас нема дітей.
Хоча, відповідь проста – ми спочатку купували квартиру, далі мама заперечувала аби вона була на мені, бо тоді Андрій на неї претендуватиме.
– В тебе буде сотня чоловіків, а мати одна! Або переписуєш на мене, або я тебе знати не хочу.
Я просила Андрія її зрозуміти.
– Вона вже не в тому віці, щоб раціонально мислити, все одно вона зробить на мене дарчу.
Андрій збирав речі і я тоді сказала, що як купимо машину, то вона буде повністю його і так він лишився.
Мама й тут заперечувала, але вже я сказала, що має вона мати хоч трішки розуміння щодо мене, бо мої нерви коштують набагато дорожче, ніж та машина.
Але мама не спинялася в своїх підозрах щодо чоловіка.
– Мамо, він просто менше заробляє за мене. Буває таке, уявляєш. В інших родинах жінка менше заробляє і нічого, живуть і щасливо.
– Не в тому справа, я йому просто не довіряю, от чує моє серце.
В той день все було, як зазвичай, навіть буденно. Як до мене на роботу прийшла мама і переможно кинула пачку паперів на стіл.
– Ось, помилуйся!
Я переглядала фото мого Андрія з іншою жінкою і дітьми. Ось вони в парку, тут катаються на атракціонах, їдять морозиво.
– Що я казала? матір треба завжди слухати. Навіть прізвища співпадають, я все перевірила. Тому й дітей у вас нема, бо й нього вже є!
Мама тріумфувала, а я не знала, що й робити. Як тепер йти додому і знати, що все наше життя – фікція? Для чого він це зробив? Заради якоїсь машини? Невже так майстерно модна грати роль заради купи залізяччя?
– То матері подякуєш, що хоч квартиру тобі вберегла?, – спитала вона мене.
– Дякую, мамо, – сказала вже я без тіні радості.
Андрія довго не було, а я все пригадувала, як ми живемо і не знаходила там нічого з того, що купкою лежало переді мною на столі. Невже я не вмію розбиратися в людях?
Далі скрипнув ключ у дверях і зайшов Андрій, вів себе звично, коли побачив фото застив.
– Я тобі все поясню…
– Прошу, бо я вже не знаю, що й думати.
– Це моя дружина і діти.
– Це я вже знаю.
– Ми давно розійшлися, але ж це діти. А вона не відпускає їх без себе і я не можу з ними спілкуватися без неї. Вона дуже владна жінка і тому я не зміг з нею жити. Вона хотіла командувати і якщо не по її, то вона робила все, йшла на хитрощі і маніпуляції, але домагалася свого. Я бачив, як вона вкладає дітям в уста свої думки і мені аж волосся дибки від того ставало. Я роки був за кордоном, бо моя донька просила купити їй квартиру.
Звичайно, що п’ятирічній дитині квартири не треба, це все дружина. Далі син трирічний просив машину, щоб я там старався і добре працював, бо йому треба справжня. Я не зміг там бути. Важко і морально і фізично, трохи заробив, але для Оксани, то було дуже мало. Вона мене вигнала просто на вулицю і мені довелося шукати собі нове житло і роботу. Так я зустрів тебе. Я хочу бути присутній в житті дітей, щоб вони знали, що в разі чого є куди піти і до кого звернутися. Тепер ти все знаєш і вирішуй сама.
– Що ж, я вирішую, що ми поборемося за спільну опіку над твоїми дітьми, якщо для тебе так це важливо.
– Дякую! За розуміння!
І отак моя мама виявилася і правою, і ні водночас.
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
