Ми з Олегом зустрічалися, були закохані, він гарно освідчився і ми вирішили одружитися. Олега виховувала лише його мама і мене прийняла наче нормально, навіть сказала, що ми можемо у неї пожити.
– Ні, – майже хором сказали ми, адже нам було на орендованій навіть дуже добре.
Ми домовилися, що будемо платити оренду навпіл, він зі своєї зарплати, а я зі своєї. Продукти купували теж плюс-мінус порівну, звичайно, що у мене менша зарплата і Олег платив більше за якісь мої потреби – чи то шампунь треба чи нове плаття. Ми ж тільки починали жити, то чого б мене й не побалувати подарунками?
Якось ми прийшли до свекрухи з новиною, що купуємо квартиру.
– Мамо, у мене вже є повна сума, – сказав Олег.
– Тобто, ти по будовах заробляв на квартиру, накопичував і тепер маєш купити аби вона дісталася потім їй?
– Ми ж там будемо жити і діти наші, – я не розуміла до чого свекруха хилить.
– Хто його знає, як ви будете жити? Через рік тебе покине і грошики твої забере! Що я молодь не знаю?
Далі розмова була в такому тоні, що не варто нічого купувати, а краще записати на неї, вона сина ніколи не зрадить і не покине.
Ми потім навіть з Олегом сперечалися, бо виходило, що я взагалі якась йому чужа людина, якщо він не хоче зі мною мати спільне майно і байдуже, що ми одружені.
– Мама права, – сказав він, – Я більше заробляю і вкладаю, тому майно на мені має бути.
Таку розмову не забудеш, ні він, ні я її не забули, далі жили на орендованій квартирі, але я вже почала чітко ділити гроші, які я використовую на родину, так само Олег перестав мені дарувати подарунки і навіть сказав аби я свої засоби гігієни купувала сама.
Звичайно, що я своїй мамі про все це розказувала, а вона тоді й каже:
– Тоді ми зробимо так, як свекруха твоя радить.
І ось я прибігаю до Олега з новиною, що мені у спадок дісталася квартира в іншому місці і батьки її продають, а кошти дають мені на квартиру. Свекруха покрутила носом, що квартира не в центрі, але вже хай буде.
На ремонт Олег давав гроші, як і я. Ми жили в надії, що всі непорозуміння в минулому, ми впевнено стоїмо на ногах і можна подумати вже й про дітей.
– Давай через рік, – сказав Олег, – Накопичимо певну суму і тоді вже можемо й про дітей подумати.
І ось я рахую дні, коли вже ми будемо про дитину думати, як приходить чоловік і каже, що він мене покидає, бо він закохався.
– Я полюбив іншу і чесно тобі в тому зізнаюся, – сказав мені він, – Я хочу аби й ти теж була щаслива.
Я не знала, що й думати і що робити. Як же так? Ми й п’яти років разом не прожили, а тут така новина! Я думаю про спільну дитину, а він когось має?
– Бажаю щастя, я вийду аби ти зміг зібрати свої речі, – сказала я і пішла з квартири.
Довго ходила по місту, все думала про те, чому так сталося, адже я його любила щиро, я старалася бути йому доброю дружиною. Коли я прийшла в квартиру, то аж рота роззявила – мало того, що там був Олег з усіма речами, то ще й мама його сиділа мов та королева на дивані, який купила я.
– Олежик нікуди не піде, квартира нова, облаштована, він виплатить тобі вартість половини квартири і ти собі підеш. Ти людина доросла і розумна, тому побережи всім нам нерви.
Я як розрегочуся.
– Але квартира куплена на мої гроші, – кажу я свекрусі.
– То й що? Це спільне майно, закон чітко про це каже.
– Яке спільне?, – кажу я їй, – Якщо квартира куплена на мою маму?
В свекрухи очі мов тарелі і як почала, то й забула, що просила мене бути розумною і берегти нерви. Що я про себе наслухалася, адже її синочок витратився на ремонт!
– Я тобі казала, Олежику, аби з нею діла не мав? Казала? От тепер і не слухай матір.
Не знаю, чого вона так розійшлася, якщо я її якраз і послухала? Хіба ні?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота