Ну, чия б корова мукала, от що я скажу.
Мій колишній чоловік Вадим мене покинув заради молодшої і красивішої жінки, яка його любить по-справжньому, а у мене на думці лише гроші і де їх використати.
Це були несправедливі слова, бо я використовувала його зарплату лише на наших двох дітей, сама одягалася на секонді і подруга мене стригла та фарбувала, тому я й відповідно виглядала.
Але нас не розлучали, бо дитина була мала, тому через пів року Вадим вернувся до мене сам. Сказав, що дуже сильно помилявся і більше ніколи мене не покине. Зрозумів свою помилку і все надалі у нас буде добре.
Але приказка про криницю дуже правдива, дуже. Як можна й далі ставитися добре до чоловіка, який вам такого наговорив і ще й діями свої слова підтвердив? Звичайно, що я жила з ним лише тому, що мені не було куди піти, а діти малі, що я на роботу не влаштуюся і жити з чогось треба.
Хоч мені й хотілося більше ніколи Вадима не бачити, але я вирішила, що краще вже так жити, ніж не знати на які гроші орендувати квартиру, діти не мали садочка, бо чоловік мене не прописував у квартирі, а вони приписані у моєї матері в іншому місті. Мама не проти мати прописаних дітей, бо так виходить субсидія, але мене до себе вона не прийме, адже там живе моя молодша сестра теж з двома дітьми.
Без прописки дітки йдуть в останню чергу, тому приходилося чекати. Але я знайшла вихід для себе – нічні зміни по ліпці вареників. Вадим приходив з роботи, а я йшла на роботу і поки він йшов на роботу, то я верталася.
Було таке, що я засинала з ложкою в руках і старший син мене будив, але я витримала і назбирала собі достатньо грошей аби піти від чоловіка на орендовану квартиру та оплатити дітям приватний садочок.
Я й прибирала в будинках, доглядала за старенькими, мила в офісних центрах, я не соромилася ніякої роботи, тим більше, що так виходить навіть більше, ніж ти в офісі працюєш з намальованими губами.
А потім подруга мені дала ідею робити на дому манікюр і я погодилася, далі вчилася робити макіяж і зачіски. Ми так скомпанувалися, що скоро відкрили невелике приміщення і вже мали постійних клієнтів.
Вадим грав роль ображеного і платив аліменти, але про те, щоб якось допомогти з дітьми – то окрема історія, саме тому мені дивно, що саме Вадим повчав мого чоловіка як поводитися з його дітьми.
Та я там мало не плакала зі сміху, бо чи раз було, коли він забирав дітей з садка не в їхньому одязі?
Чи забував забрати і я мусила їхати від клієнтки та забирати дітей? Йому треба було нагадувати за дні народження, бо він їх не пам’ятав, а про Миколая, то взагалі мовчу. Він не приходив на дитячі свята, бо працював і це слово так голосно говорив, наче він платить на дітей не мінімалку, а сотні тисяч.
А як губив дітей в магазині чи на дитячому майданчику… Тобто, більш безвідповідального батька годі шукати і це він буде Роману казати про обов’язки?
Напевно, доля мене винагородила Романом за всі ті випробування, які мені довелося пройти. Він чудовий, не в плані краси, він чудова людина, він сказав і це означає – зробив, а я вже в тому віці, коли це цінується найбільше.
Ми говоримо про спільну дитину, але я все таки оглядаюся на свій минулий досвід і розумію, що маю мати запас по грошах, бо інакше я просто не наважуся на це ще раз. Як мені себе пересилити. Адже цей чоловік справді вартує того, щоб мати свою дитину, яку він дуже хоче. Що порадите зробити в цьому випадку?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
