fbpx
Історії з життя
Я більше не могла говорити речі, в які сама не вірила. Хіба ж він зможе ходити, якщо прогнози такі невтішні. Просто зібрала свої речі і взяла квиток на літак до Австрії. Навіть не стала залишати прощальної записки чоловікові. Як показав час, я зробила найбільшу в своєму житті помилку

Я більше не могла говорити речі, в які сама не вірила. Хіба ж він зможе ходити, якщо прогнози такі невтішні. Просто зібрала свої речі і взяла квиток на літак до Австрії. Навіть не стала залишати прощальної записки чоловікові. Як показав час, я зробила найбільшу в своєму житті помилку.

Ми кохали одне одного і були разом по справжньому щасливі. Мій чоловік буквально носив мене на руках і опікав, мов малесеньку дитинку. Навіть тоді, коли я не змогла виносити наше дитя, він, здається, ще сильніше мене полюбив. У той час поки він працював я займалась своїм самовдосконаленням і він сам наполягав на цьому.

Але всьому найпрекраснішому приходить кінець. Ні, наше кохання не згасло, просто однин телефонний дзвінок поділив наше життя на до і після.

Мій чоловік не впорався з керуванням. Спеціалісти говорили, що йому необхідний дорогий реабілітаційний курс. Однак навіть після цього ніхто не міг дати гарантій, що в майбутньому він зможе самостійно ходити.

Перші кілька тижнів я намагалася його підтримувати. Приходила до нього в палату і говорила, що ми разом зможемо подолати будь-які випробування. Але потім у мене просто закінчилися сили. Я більше не могла говорити речі, в які сама не вірила.

У мене ще зі студентських часів був закоханий один однокурсник. Навіть після мого заміжжя він періодично надсилав мені любовні повідомлення. Він уже кілька років жив в Австрії і пропонував мені переїхати до нього.

Я все зважила і погодилася. Просто зібрала свої речі і взяла квиток на літак до нього. Навіть не стала залишати прощальної записки чоловікові. Як показав час, я зробила велику помилку. Вже незабаром стало очевидно, що ми категорично не підходимо один одному. Плюс я постійно згадувала про свого колишнього чоловіка. Згодом зрозуміла, що досі люблю його. Через півтора року я повернулася в рідне місто.

З’ясувалося, що мій чоловік пройшов реабілітацію і повернувся до нормального життя. Більш того, зараз у нього стосунки з однією медсестрою, яка підтримувала його в складні часи. Я вже кілька разів намагалася з ним поговорити, але він не хоче мене слухати.

Каже, що наша наступна зустріч відбудеться в суді під час шлюборозлучного процесу. Зараз прекрасно розумію, що втратила любов всього свого життя.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головне фото – proprikol.

facebook